Перші представники старовинного українського старшинського роду Безбородьків служили в Переяславському полку. їхній нащадок Андрій Безбородько (1711–1780) займав посаду генерального писаря, а потім був обраний генеральним суддею Запорозького війська. Його син Олександр народився в колишній гетьманській столиці – стародавньому українському місті Глухові. У 1765 році Олександр Безбородько, майбутній козацький полковник, член Російської Академії, почесний член Академії Мистецтв, сенатор, ясновельможний князь Російської імперії та майже всемогутній канцлер уряду імператриці Катерини II, закінчив навчання в Києво-Могилянській академії і розпочав козацьку службу в чині бунчукового товариша. Ця посада дорівнювала посаді заступника полкового командира, бунчукові товариші набиратись із найвизначніших козацьких родин і складати свого роду «лицарську еліту» у козацькому війську.
Із 1767 року Олександр Безбородько стає членом Генерального суду і бере участь у російсько-турецькій війні 1768–1774 років. Під час бойових дій він командував різними українськими полками, які входили до складу армії генерал-губернатора України російського полководця Петра Рум’янцева. В переговорах, що закінчились підписанням у 1774 році Кючук-Кайнарджійського миру з Туреччиною, Олександр Безбородько виявив виняткові дипломатичні здібності й домігся відмови турків від прав на Крим та Кубань.
Завдяки цьому талановитий молодий дипломат став особистим секретарем, а згодом і щоденним доповідачем імператриці Катерини II – тобто її найбільш довіреною особою у галузі найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики.
У листопаді 1780 року Безбородько був зарахований до Колегії іноземних справ, а ще через чотири роки обраний членом Російської академії. У 1786 році він отримав титул графа і був призначений членом ради її імператорської величності. Посиленню впливу колишнього бунчукового товариша на справи Російської імперії сприяло укладення ще однієї угоди з Туреччиною – так званого Ясського мирного договору. За ним уряд Туреччини, що наближалася до занепаду, відмовлявся на користь Росії від земель між Бугом та Дніпром. За це видатне дипломатичне досягнення Олександр Безбородько отримав найвищу нагороду Російської імперії – орден Святого Андрія Первозванного.
Наприкінці століття на російський престол зійшов Павло І, на якого Олександр Безбородько мав величезний вплив. Скориставшись цим, видатний дипломат, який залишався патріотом своєї батьківщини, домігся відновлення в Україні Генерального Військового суду та деяких установ часів Гетьманщини, скасованих Катериною II. У квітні 1797 року Павло І надав Безбородькові титул найсвітлішого князя Російської імперії і призначив його на найвищу державну посаду канцлера, яку за всю історію цієї держави обіймали 11 осіб.
Цей талановитий діяч козацького походження помер 17 квітня 1799 року і був похований в Олександро-Невській лаврі в Петербурзі – в усипальниці найвидатніших російських полководців і діячів культури.
Цікаво...
Значний внесок Олександр Безбородько зробив і в розвиток української національної культури. Закоханий у вітчизняну історію, він склав повний список гетьманів України, генеральних суддів і підскарбіїв, генеральних осавул, писарів, хорунжих, а також полковників дев’яти українських полків, які становили військо гетьмана. Він зберіг для нащадків понад триста прізвищ людей, які входили в різні часи до вищих військових та цивільних органів управління України, надавши деяким із них короткі, але дуже влучні характеристики. Ним була зібрана унікальна колекція картин і витворів із бронзи та фарфору, яка, за відгуками сучасників, свідчила про витончений смак власника. Зараз більшість творів мистецтва з колекції Безбородька зберігаються в Росії – в Ермітажі та Російському музеї. А в 1805–1817 роках на надані згідно із заповітом канцлера кошти в старовинному полковому місті Ніжині був заснований ліцей, пізніше перетворений на гімназію, а наприкінці 19 століття – на історико-філологічний інститут імені князя О. Безбородька.
