Друга половина II ст. Розпад зарубинецької спільноти внаслідок наступу з пониззя Вісли германських племен (готів, гепідів, вандалів та ін.) на київську (Подніпров’я) і зубрицьку (Верхнє Подністров’я) культури.
Кінець II – початок III ст. У Надчорномор’ї поширюється черняхівська культура, яка включає слов’янські, готські, фракійські та сарматські елементи. Загалом відповідає переддержавному утворенню – готській імперії Германаріха.
Остання третина IV ст. Занепад черняхівської культури внаслідок навали гунів. Більшість готів переселилася на Середній Дунай. Слов’яни визнають владу гунів і починають освоєння нових територій, звільнених від готів.
V ст. Виникнення нових слов’янських культур – пеньківської (її носіїв тогочасні історики називали антами), празько-корчацької (ототожнюється зі склавинами), полонинської (не згадується у візантійських джерелах).
За повідомленнями готського історика Йордана та візантійського автора Прокопія Кесарійського, анти в VI ст. заселяли Лісостеп між Сіверським Донцем і Нижнім Дунаєм. Це збігається з територією поширення археологічних пам’яток пеньківської культури V–VII ст. Склавини, стверджує Йордан, заселяли землі від загадкового Мурманського озера «до Данастру і на півночі до Вістули».
Це відповідає території поширення празько-корчацької культури. Колочинська культура, поширена в Північній Наддніпрянщині, за характером пам’яток близька до пеньківської, але не згадується у візантійських джерелах. Дослідники пояснюють це її віддаленістю від кордонів Візантії. Усі названі давньослов’янські культури, знайдені на території України, мають багато спільного.
