Слов’яни – автохтонне (корінне) індоєвропейське населення Центральної Європи.
Територія розселення: від Балканського півострова до Балтійського моря, від Ельби до Тихого океану.
Перші згадки: у римських джерелах початку І тис. н. е. (Тацит, Пліній Старший, Птолемей) під ім’ям венедів. У Прокопія Кесарійського (512 р.) під ім’ям склавинів. Йордан (551 р.) згадує венедів, антів, склавинів.
Основні заняття: підсічне або орне землеробство (пшениця, жито, ячмінь, овес, льон, горох, ріпа, цибуля тощо). Осіле скотарство (вівці, кози, велика рогата худоба, свині). Полювання, рибальство, бортництво.
Ремесла: ливарна справа, ковальство, ткацтво, гончарство (без гончарного кола), виготовлення скла, знарядь праці та прикрас із кістки, дерева.
Торгівля: із Подунав’ям, Прибалтикою, Північним Причорномор’ям. Контролювали торговельний шлях із Балтійського до Чорного моря по Дніпру.
Суспільний устрій: племена складалися з родів; рід очолював старійшина, плем’я – вождь. V–VII ст. – початок формування слов’янських племінних союзів (антське об’єднання), що є передумовою виникнення держави.
Поселення: розташовувалися «гніздами» по 10–15 поселень у кожному. Житло – землянка або напівземлянка з дерев’яними чи плетеними стінами (для однієї сім’ї). У кутку – кам’яна або глиняна піч
Релігія: язичництво. Основні боги: Дажбог (бог Сонця), Стрибог (бог вітру), Перун (бог грому і блискавки), Велес (бог худоби та багатства), Мокош (богиня родючої землі тощо). Спалення померлих, щоб вони швидше діставалися потойбічного світу.