В умовах Північної війни населення Гетьманщини потерпало від необхідності забезпечувати пересування російських військ. Українці виконували підводну повинність (надавали підводи для перевезення військового майна), у них конфісковували коней, продовольство, сіно й овес для коней.
Із 1711–1712 рр. у більшості міст Гетьманщини розмістилися російські гарнізони. У 1719 р. тут було розміщено 13,2 тис. російських офіцерів та солдатів. Українці повинні були забезпечувати російські війська продуктами харчування та фуражем. Це стало примусовою повинністю, яка стягувалася з усіх видів маєтностей: старшинських, монастирських і магістратських
У визначенні норм порядку збирання продовольства російські воєначальники керувалися власними інтересами і не зважали на гетьмана та місцевих козацьких старшин. Розміри продовольчої повинності для забезпечення російської армії часто перевищували можливості українців, що нерідко визнавали і самі російські можновладці.
Петро І, усіляко обмежуючи права гетьмана, втручався у справу призначень на старшинські «уряди». Цар не лише наставляв на «уряди» полковників за «показанную верность» усупереч виборним традиціям, а й призначав полковниками російських можновладців.
Із 1708 р. розпочалося пряме призначення сотників (за царським указом). Поставлені (а не обрані) на посади сотники поводилися зухвало і зловживали владою, унаслідок чого чимало козацьких громад вимагали відновлення виборності сотенної старшини.
Царська влада відстежувала, щоб на старшинські «уряди» не потрапляли особи, щодо яких не було певності в їхній повній лояльності до Росії. У Гетьманщині діяли спеціальні комісії, які проводили слідство стосовно осіб, поставлених на різні «уряди», за підозрою в причетності до «мазепинства».
На старшинські уряди стали призначати вихідців із Молдавії, Сербії та Греції, які разом з «урядами» отримували від царя великі маєтності в Гетьманщині. Старшини-іноземці, не зв’язані з Україною, «обласканные» царем за свою прихильність до Російської держави, були слухняними провідниками його політики в Гетьманщині.
1719 р. на територію Гетьманщини було поширено російський адміністративно-територіальний устрій. Створено Київську губернію у складі Київської, Орловської, Бєлгородської і Свевської провінцій. До Київської провінції входила Гетьманщина. Київський генерал-губернатор мав великі повноваження і часто втручався у справи Гетьманщини.
