Правління «Північних і південних династій» (420–589). Доба політичної роздробленості, коли в результаті вторгнень варварів Китай розпався на багато маленьких держав. Деякі з них (на півночі країни) очолювали варварські вожді зі своїми дружинами, а частину (переважно на півдні) – представники місцевої китайської знаті.
Правління династій Суй (589–618). Здійснено першу спробу об’єднання Китаю. Відновлено і збільшено іригаційну систему. Збудовано Великий канал завдовжки 1000 км, який поєднав річки Хуанхе та Янцзи. Завойовницька політика, яку вели імператори династій Суй, виснажувала сили країни. Спроба підкорити Корею провалилася. Це обумовило падіння династії Суй.
Правління династії Тан (618–907). У результаті завойовницьких війн було значно збільшено територію імперії. Багато зроблено для вдосконалення системи управління в центрі й на місцях. Усі заходи здійснювалися за допомогою імператорських чиновників. Усіх чиновників було поділено на дев’ять рангів. Центральне управління належало шести палатам – чинів, податків, громадських робіт, церемоній, карного суду і військовій. Країна поділялася на області, області – на округи, округи – на повіти, повіти – на волості, волості – на села. У 20–30-х рр. VIII ст. було створено єдиний звід законів із шести окремих кодексів, які охоплювали більшість сфер життя. У 907 р. ослаблена великим селянським повстанням 875–884 рр. Танська імперія розпалася, і в країні знову запанувала політична роздробленість.
Правління династії Сун (960–1279). Нове об’єднання Китаю. Доба розквіту країни. Проте, як і раніше, китайським імператорам доводилося придушувати селянські повстання, заколоти знаті й воювати із сусідніми кочовими племенами. У XII ст. кочовики захопили майже всю північ країни. На 1234 р. увесь північний Китай опинився під владою монголів, а в 1279 р. вони підкорили всю країну й заснували нову династію.
Правління династії Юань (1271–1368). Поступово монголи засвоїли китайську мову, писемність і фактично відновили колишню систему управління державою. Територія Китаю збільшилася за рахунок приєднання Тибету. У період монгольського панування Китай відвідували європейські ченці – місіонери і купці. Найвідомішим серед них був венеціанський мандрівник Марко Поло, який написав книгу життя населення тогочасного Китаю. У 1368 р. в результаті повстання проти монгольського панування династія Юань утратила владу.
Правління династії Мін (1368–1644). Усі землі, якими володіли монголи, було конфісковано. їх отримали воєначальники й ті, хто допомагав здобути владу новій династії. Здійснювалося багато завойовницьких походів до сусідніх країн – В’єтнаму, Індонезії, Індокитаю, Малакки тощо. У 1403–1433 рр. під керівництвом адмірала Чжен-Хе було здійснено сім грандіозних воєнно-морських експедицій у райони Індокитаю, Індонезії, Індії та до узбережжя Східної Африки.
