Економічна сфера. Основою економіки країни було сільське господарство. Основними знаряддями індійських землеробів, як і раніше, залишалися дерев’яний плуг з однозубим залізним лемехом та лопата. Індійські селяни утримували багато корів (вони вважалися священними тваринами) і могли удобрювати землю перегноєм. Вони вміли зрошувати поля і відводити з них зайву воду. Завдяки теплому клімату й родючим землям індійці збирали два–три врожаї на рік. Було поширене багатопілля: чергувалося засівання землі зерновими і трав’яними культурами.
Індійські ремісники виготовляли високоякісні ювелірні вироби, холодну зброю, кольорові бавовняні й вовняні тканини, меблі та скриньки з чорного дерева, різьблені фігурки зі слонової кістки тощо. Кожний із цих виробів індійський ремісник від початку до кінця робив сам. Вироби користувалися величезним попитом далеко за межами країни.
Із проникненням до Індії європейських торговців почали зміцнюватися торговельні міста на західному та східному узбережжі Індійського океану. Раджі (місцеві князі) сприяли розвитку торгівлі, оскільки велика частина прибутків від неї надходила до їхніх скарбниць.
Соціально-політична сфера. На початку Нових часів Індію заселяло близько 20 великих народів і понад 1000 малих народностей і племен. Переважна більшість населення Індії сповідувала індуїзм. Зберігався поділ на касти та варни. Крім індуїзму, у країні також поширювалися і здобували прихильників іслам та буддизм.
Територія Індії поділялася на самостійні князівства, якими управляли махараджі, або раджі.
Численні народи і племена, які заселяли країну, суттєво відрізнялися один від одного рівнем розвитку. Деякі з них (у північних гірських районах) перебували на рівні первісного ладу.
Із 1526 р. розпочалося завоювання Індії монголами (моголами) та об'єднання країни в імперію Великих Моголів.
Великий Могол, правитель Індії (європейці називали його імператором), став верховним власником усієї землі у країні. Проте безпосередньо в його володінні перебувало близько 1/8 оброблюваних земель. Інші землі Великий Могол надавав як джагіри (військові лени). Володар джагіру – джагірдар – мав право збирати ренту з населення лену і був зобов'язаний нести військову службу.
Індійські селяни були об’єднані в сусідські громади. Громада наділяла землею окремі сім'ї і разом сплачувала 1/3 зібраного врожаю як податок державі.