Освіта і наука. Тривалий час освіта залишалася незмінною, зберігаючи офіційно визначений обсяг знань. Існували спеціальні школи для підготовки державних службовців, навчання в яких завершувалося складанням спеціальних іспитів.
Серед наук особливо успішно розвивалися ті, що мали практичне значення. Китайські вчені стали вивчати і перекладати праці європейських авторів із математики та механіки.
У XVI ст. з’явилася фундаментальна багатотомна праця Лі Шичженя «Трактат про дерева і рослини» з описами лікувальних властивостей трав, дерев і мінералів та дослідження Чжин Чжунцзина «Про тиф». Наприкінці правління династії Мін з’явилося декілька великих енциклопедій: сільськогосподарська, технічна та природничих наук.
В історичній науці тривала робота над літописом «Загальне дзеркало, що допомагає управлінню», розпочата в XI ст. За часів династії Цін було здійснено редагування змісту історичних творів із метою створення такого їх варіанта, який задовольнив би маньчжурів.
Учений-енциклопедист XVII ст. Гу Яньу написав велику працю з історичної і сучасної фонетики китайської мови «П’ять книг із фонетики». Написана ним «Книга про вади й вигоди областей та уділів Піднебесної» мала велике значення для розвитку китайської географії.
Література, драматургія, театр. За часів династії Мін тривав розвиток народної літератури – романів, драм, розповідей. У XVI ст. набули поширення романи на фантастичні та побутові теми. Фантастичний роман У Чеменя «Подорож на захід», в основу сюжету якого покладено перекази про подорож до Індії буддійського ченця в VII ст. Роман побутового жанру «Слива у золотій воді» (автором уважається вчений Ван Шичжень) розповідає про життя китайців наприкінці XVI ст.
У драматургії панівним був жанр місцевої провінційної або «південної» п’єси, започаткований у XVI ст. Найбільшою популярністю користувалася п’єса Тан Сяньцзу «Півонієва альтанка», яка кидала виклик моральним цінностям, поширеним у китайському суспільстві XVI ст.
У більшості китайських провінцій працювали власні театри, які часто приїздили до Пекіна, де також була столична опера. Драматурги часто виконували ролі героїв у своїх п’єсах. Хоча професія актора вважалася принизливою, існувало багато домашніх театрів.
Архітектура, живопис. У XVI ст. відбулися суттєві зміни в китайській архітектурі: колишня суворість і монументальність змінилася на витончену вишуканість. Набули поширення різьблені балюстради, мармурові мости, орнаментовані карнизи та дахи тощо.
Зразком архітектури доби династії Мін стало «Заборонене місто» («Місто імператорських палаців»), збудоване в північній частині Пекіна в XV ст. На території, огородженій ровом із водою і десятиметровими стінами, розташовувався імператорський палац загальною площею в 720 тис. м2.
У південній частині Пекіна в XV–XVII ст. було побудовано «Храм Неба» – головний храмовий ансамбль Китаю.
Поблизу Пекіна було споруджено імператорські гробниці та Алею Духів, завдовжки майже кілометр. З обох боків Алеї були зведені кам’яні монументи стражів спокою померлих імператорів. Площа комплексу – бдизько 40 км2.
Доба Мін – період розквіту китайського живопису. Обов’язковою вимогою до митців у цей час було дотримання встановлених традицій зображення фігур, дерев і загальної композиції. За порушення цих правил страчували, тому роботи художників цього періоду (Люй Цаі, Бянь Веньцзін) були лише талановитим наслідуванням попередніх часів. У цей період у Китаї вперше у світі з’явилися кольорові гравюри на дереві.
Надзвичайної майстерності досягли майстри розпису порцеляни. Вони розробили технології багатокольорового розпису, перетворюючи свої вироби на справжні шедеври образотворчого мистецтва.