Швейцарські вчені з'ясували, що поширенню ісламу на Аравійському півострові сприяла сильна посуха на початку VI ст. Кліматичні зміни призвели до загибелі стародавнього царства Хім'яр, яке зародилося у першій половині I тисячоліття нашої ери.
Плоскогір'я Ємену досі зберігають сліди давньої цивілізації з розвиненою системою іригації. Згодом природа перетворила колись родючі поля на посушливі рівнини. Кілька століть тому тут процвітала держава Хім'яр – пульсуюче серце всього Аравійського півострова. Його занепад у 599 році вразив весь регіон, змінивши хід світової історії.
Як вважають вчені, VII століття для всіх жителів Аравійського півострова почалося з сильної кризи, що створило сприятливі умови для зародження нової державності довкола сильної ідеї.
Причини занепаду царства Хім'яр донедавна були невідомі, поки вчені зі Швейцарії не припустили, що події могла прискорити сильна посуха. Такого висновку дійшли, вивчивши сталагміти з печери Аль-Хута на території сучасного Оману.
Зростання сталагмітів та їх хімічний склад безпосередньо пов'язані з кількістю опадів у цій місцевості. Чим частіше випадають опади, тим більше змінюється співвідношення легких і важких ізотопів кисню у складі мінералу. За станом сталагмітів дослідники визначи, що початок VI століття був посушливим, але їх аналіз не дозволяє зі 100-відсотковою впевненістю сказати, що саме посуха стала початком усіх лих. Тому вчені звернулися до історичних джерел, щоб зіставити дані із задокументованими подіями. Так було виявлено документи, що датуються 520 роком н. е. і підтверджують взаємозв'язок між суворою посухою та падінням напівпустельної держави, для якої вода була стратегічним ресурсом.
Кліматична криза призвела до того, що ірригаційна система держави була повністю зруйнована, що спричинило відсутність урожаю та голод. У царстві почалися політичні та соціальні потрясіння, держава виявилася залученою у війну між сильними сусідами – Візантією та імперією Сасанідів. У результаті це призвело до завоювання Хім'яра.
«Іслам зустрів благодатний ґрунт: люди шукали нову надію, щось, що могло б знову об'єднати їх як суспільство», – Домінік Флейтманн, дослідник.
За словами Флейтманна, це не означає, що посуха безпосередньо сприяла виникненню та поширенню релігії. Однак вона стала важливим фактором для потрясінь усередині арабського світу у VI столітті.
