На півдні Месопотамії від початку II тис. існувала Вавилонія.
Це царство мало назву свого головного міста – Вавилона. Його стародавня назва – Бабілу, що означає «ворота бога», красномовно говорить про роль Вавилона в Месопотамії. Його багатства не давали спокою ассирійцям, і в VII ст. до н. е. вони буквально стерли місто з лиця землі. Однак Вавилон не тільки відродився, але й примножив свою славу, став «центром світу», рівного якому не було!
Найбільшого розквіту він досяг за часів Нововавилонського царства (626-539 рр. до н. е.). Так, за часів царя Навуходоносора II тут були зведені споруди, що зробили безсмертним і самого правителя, і Вавилон. Особливе місце займали потужні фортечні стіни, укріплені величезною кількістю веж. Цар звів їх, пам’ятаючи про жахливі наслідки захоплення міста ассирійцями. у Навуходоносору приписують і створення найбільш загадкового із семи чудес світу – висячих садів Семіраміди. Відпочиваючи в їхньому затінку, правитель Вавилона був переконаний, що його творіння надійно захищені. Однак після його смерті обурені гнітом городяни відкрили ворота військам перського царя Кіра II. Легендарне місто впало без бою. Очевидно, тому перси спочатку не чіпали його. Проте постаралися спадкоємці Кіра, які зруйнували не тільки укріплення, але й знаменитий храм Мардука. Не дивно, що, коли в 331 р. до н. е. до міста підійшли війська Александра Македонського, місцеве населення зустріло завойовника... з радістю.
Через вісім років він у віці 32 років тут і помер.
Заволодіти Вавилоном прагнули численні родичі, друзі й соратники Александра. Дістався він полководцю Селевку Нікатору. На перших порах цей діадох (наступник) намагався повернути місту колишню велич, але життєві сили полишали великий Вавилон. Незабаром Селевк заснував нову столицю, приблизно за 70 км на північ від старої. Очевидно, до II ст. до н. е. Вавилон спорожнів, а решту зробив час.
Вавилон тривалий час розбурхував уяву археологів, які з 1850 р. займалися його розкопками. Найбільше пощастило Р. Кольдевею.
Його експедиція спочатку розкопала знамениті вавилонські стіни, а згодом натрапила й на вкриті пилом століть залишки висячих садів. Вони виявилися не менш реальними, ніж сам Вавилон.
Чи знаєте Ви, що...
У періоди розквіту у Вавилоні проживало до 1 млн осіб. Довжина його стін удві¬чі перевищувала окружність Лондона XIX ст., коли в ньому налічувалося понад 2 млн мешканців.
