Ярило (слов’янський бог)

Ярило – бог війни та любові, пристрасті, хоробрості й плодючості, весняного сонця, дітонародження, пивоварства, звірів, заступник сівачів і всіх, хто встає до сходу сонця.

«І вночі, і вдень Ярило в білій полотняній одежі, на білому коні, босий, з вінком весняних польових квітів, а в руках – серп і жмут дозрілого колосся, роз’їжджає полями, лісами, садками... Куди не зайде – там жито копою, куди не зирне – там враз колос зацвіте. А як гляне на дівчину – серце коханням спалахує, на хлопця – кров у жилах закипає, шабля сама до рук стрибає».

На честь Ярила святкували початок посівів (наприкінці квітня), для чого збирались по селах дівчата, вибравши з-поміж себе найгарнішу, одягали її так, як уявляли собі бога Ярила, і садовили на білого коня. Кругом неї довго водили вихилясом-плетеницею хоровод; на всіх, хто брав участь в ігрищі, мали бути вінки зі свіжих квітів.

Якщо було тепло і сонячно, обряд проводили и чистому полі на засіяних нивах (за участі літніх людей). Хоровод виконував пісню, у якій славились діяння бога Ярила як він ходить по світу, вирощує жито на нивах і дарує лютим родючість. Коли жагуча пристрасть молодого Сонця Ярила після купальських днів іде на спад, люди з почестями проводжають його до наступної весни. У таку пору Ярила відображували старим дідом або солом’яною лялькою. Веселі похорони Ярила – то не сум, бо смерті немає, адже після зими прийде знову Сонце-Яр.