Незрідка гори – ці величні й мовчазні витвори природи – приховують велику небезпеку для людини. Так, для гірських схилів характерні зсуви. Вони являють собою пухку масу, яка складається з розріджених гірських порід (наприклад, глини), каменів та уламків, що поступово або стрибкоподібно сповзають по похилій поверхні.
«Стартувати» зсув може під час землетрусу. Через поштовхи, спричинені потужними струсами земних надр, зсувна маса відривається від основного масиву й починає рухатися. Іноді це призводить до справжньої катастрофи. Так, у травні 1970 р. у результаті землетрусу силою 7,7 бала з гори Уаскаран (Перу) зійшла маса гірських порід і льоду. Пролетівши близько кілометра, вона роздробилася, лід частково розтанув і змішався з мільйонами тонн зруйнованої породи. Утворився гігантський зсув.
Із надзвичайно великою швидкістю, що доходила до 300 км/год, він помчав униз, змітаючи все на своєму шляху. Один із язиків зсуву перевалив через пасмо заввишки близько 150 м і рушив на місто Юнгай. Місцеві жителі побігли, намагаючись дістатися якогось підвищення. Найближчим до центру міста високим місцем виявився пагорб. Через 2 хвилини місиво досягло Юнгая. Воно нагадувало прибійну хвилю, передня стіна якої із багнюки й уламків була вищою майже від усіх навколишніх будинків... Коли в місто Юнгай прибули рятівники, один з них, облетівши місце катастрофи на вертольоті, сказав: «Я вже бачив таке... У Хіросімі».
Значно більше поталанило італійському містечку Крако. Його звели на одному з пагорбів у далекому 1060 році. Як і належить середньовічному місту, воно відігравало роль військової фортеці. Але спустошила його не ворожа армія, а сили природи: землетруси та зсуви. Кілька разів вони «атакували» гірське поселення, та його жителі непохитно переносили всі напасті. Ситуація змінилася тільки в першій половині XX ст., коли частина городян у пошуках кращої долі перебралася до США. Жителі, що залишилися, якийсь час боролися з природними стихіями, але в 1963 р. їх переселили в інший, більш благополучний район.
