Мурахи, або мурашки – родина комах (Formicidae)

Належать до ряду Перетинчастокрилі. Живуть великими групами. У цих комах розрізняють особин трьох каст: крилатих самиць, крилатих самців і безкрилих робочих мурашок, які так само, як і бджоли, являють собою недорозвинених самиць. Серед робочих розрізняють іноді ще особливий стан – солдатів, які вирізняються великими розмірами, мають велику голову і могутні щелепи.

Голова у мурашок порівняно велика, особливо у робочих. Щелепи дуже розвинені, зазвичай широкі, пласкі, на внутрішньому краї мають ріжучі або зубчасті пластинки. Вусики, як правило, колінчасті, джгутик складається з 9–12 члеників, зазвичай у вигляді ниточки, рідше у формі булави. Груди порівняно вузькі, крила взагалі розвинені слабо і відпадають, як у самців, так і в самиць, одразу ж після спаровування. Ноги розвинені добре. Черевце з’єднується з грудьми за допомогою стеблинки різної довжини – вона надає тілу більшої рухливості.

Довжина особин 0,8–30 мм, самиці більші. Розрізняють близько 10 000 видів. Мурашки знищують комах-шкідників, беруть участь у грунтоутворенні. У багатьох країнах деякі види мурашок та їхні гнізда охороняються.

У самців значно менша голова, тонші, але видовжені ноги, вузькі, слабо розвинені щелепи. Самиці і робочі мурашки можуть сильно кусатися своїми щелепами, причому впускають у ранку крапельку отруйної рідини – безводну мурашину кислоту; у деяких мурашок є жало.

Личинки складаються завжди з 12 члеників; жувальця у них недорозвинені. Тіло загострене спереду і розширене ззаду. Досягнувши певного віку, мурашина личинка перетворюється в лялечку і готує собі маленький кокон. Ці лялечки часто називають мурашиними яйцями.

Їжа мурашок складається з усіляких цукрів, які вони збирають як на рослинах, так і на тваринах, особливо користуються для цього попелицями, злизуючи солодку рідину, яку ті виділяють на своєму тілі. Що ж до личинок, то їх годують особливою рідиною, яку мурашки відригують; але іноді харчуються, мабуть, і рослинними речовинами в пережованому вигляді, оскільки у багатьох видів мурашок знаходять великі запаси насіння і трав.

Розрізняють п’ять основних типів спорудження гнізда: 1) земляні гнізда; 2) деревні гнізда, які вони влаштовують у гнилому дереві; 3) картонні гнізда, які будують з пережованих деревних стружок, скріплених клейкою слиною; 4) складні гнізда, які будують почасти за однією, почасти за другою системою; так будують свої гнізда в основному руді мурашки; 5) гнізда, побудовані в різних щілинах стін, тріщинах скель або в людських житлах.

Мурахи найрізноманітніші і найчисленніші у тропіках, північна межа поширення – лісотундра. Гнізда вони будують у грунті, деревині, іноді створюють надземні споруди (мурашники). Існують і мандрівні види, що не мають постійного гнізда.

Споруджують гнізда винятково робочі мурашки, головним знаряддям яких є могутні щелепи.

Є ще великоголові мурашки, так звані солдати, які охороняють мурашник. Коли трапляється якась велика жертва, то солдати розривають її на шматочки. Але й робочі мурашки сильні саме своєю солідарністю, оскільки вони постійно і в усьому допомагають одна одній і діють спільно.

Кладку яєць роблять зрілі самки. Яйця бувають досить великого розміру, білого або ясно-жовтого кольору. Самка просто відкладає їх у купу до однієї з камер, і далі про потомство піклуються робочі мурашки. Вони негайно розбирають їх, ретельно облизують, причому, мабуть, надають їм потрібної вологості, і потім розносять у різні камери в приготовлені заздалегідь приміщення. Протягом одного дня мурашки по кілька разів перетягують личинки з верхніх поверхів у нижні залежно від погоди. Годування личинок відбувається з великими церемоніями. Для кожної личинки призначається особлива мурашка, яка годує її з рота особливою рідиною, облизує її і очищає від бруду, що випадково пристав. Навіть тоді, коли личинка вже дозріла, робочі допомагають їй вийти з кокона, розгризаючи оболонку.

Роїння відбувається навесні, коли крилаті самці і самиці вилітають цілими зграями, кружляючи в повітрі, підіймаючись на значну висоту, б’ються між собою і кусаються. Нарешті закінчилося спаровування, і тоді самці зазвичай самі втрачають свої крила і здебільшого невдовзі гинуть. Що стосується самиць, то робочі підхоплюють їх, силою затягують у гніздо, тут обривають їм крила, після чого починають надавати їм такі ж знаки шанування, як бджоли – цариці-матці.

Влаштувавшись у гнізді, самиця починає відкладати яйця. Часто буває, що самиця самостійно засновує нове гніздо, причому сама піклується про виведення першого потомства, а подальші турботи лягають на плечі нових робочих, що з’явилися на світ.

Іноді в одному гнізді живуть усі 3 роди особин мурашок 2-х різних видів. У такому разі менш численних називають «мешканцями». В інших випадках у мурашиному гнізді живуть лише робочі мурашки іншого виду, яких господарі викрали у вигляді лялечок, і тепер ті живуть тут як раби. Проте і ставлення до цих рабів буває різним. У деяких колоніях робочі-господарі виконують усілякі роботи разом із рабами, але бувають і цікавіші відносини, коли хазяїни не можуть обійтися без рабів. Так, у мурашки-амазонки, яка дуже смілива в полюванні на інших мурашок, усі роботи в гнізді виконують інші мурашки з виду Formica fusca; вони померли 6 з голоду, якби працелюбні мурашки не годували їх.

Окрім мурашок інших видів, у їхніх колоніях живуть також і інші тварини, які мають спільну назву «друзів мурашок». Одні з цих тварин живуть у мурашниках тільки у вигляді личинок і лялечок; від них мурашкам ані шкоди, ані користі, і господарі їх тільки терплять. Такою є, наприклад, личинка бронзівки, яка, нікому не шкодячи, поїдає трухлятину всередині мурашника. Інші комахи живуть у мурашиних гніздах в дорослому стані. З-поміж них найцікавішими є трав’яні воші, або попелиці, яких мурашки захоплюють на своїх полюваннях і приносять до себе, де утримують як дійних корів. Справді, вони доять їх, тобто особливим чином обмацують їх вусиками і змушують випускати солодку рідину, якою ласують.

Деякі мурашки ведуть правильне сільське господарство. Вони влаштовують особливу загородку, оточену високою стіною, і напускають туди попелиць, ніби худобу в хліві. Нарешті, є й такі комахи, які проводять у мурашниках весь цикл свого розвитку.

Про розумові здібності мурашок та їхню кмітливість із найдавніших часів існує безліч розповідей. Клеанд розповідає, як одного разу натовп мурашок підійшов до чужого мурашника з трупом мурашки. Миттю на шум з мурашника вискочило кілька сторожових воїнів, які подивилися, що сталося, і знову сховалися. Прибульці знову голосно їх викликали, і ця церемонія повторилася тричі. Нарешті з мурашника вийшла процесія і передала чужинцям черв’ячка, ніби викуп за тіло померлого товариша, якого ті принесли.

Деякі спостерігачі допускають у мурашок існування розмовної мови за допомогою знаків і стверджують, що мурашки можуть передавати свої враження одна одній, доторкуючись вусиками. Ландау пішов ще далі і доводив, що у мурашок є звукова мова, але звуки ці незрозумілі для людського вуха. Нарешті, у деяких мурашок було знайдено на черевці особливої будови орган, яким комаха може видавати звук, чутний навіть для людини. Крім того, немає сумніву, що у мурашок дуже розвинений нюх, яким вони теж керуються, розпізнаючи одна одну.

Тепер усіх мурашок поділяють на 5 родин: 1) справжні мурашки, у яких стеблинка 1-членикова; 2) кліщові мурашки з такою самою будовою черевця, але із жалом; 3) жалоносні мурашки, у яких черевце перетягнуте між першим і другим члеником; 4) сліпі мурашки, у яких ні самці, ні робочі не мають очей; 5) вузлові мурашки, які мають жало і 2-членикову стеблинку.

Згадаємо червоногруду мурашку-деревоточця, або велетенську мурашку (Camponotus herculeanus), що досягає 20 мм завдовжки, з червоним кольором на грудях. Але ще цікавіша руда лісова мурашка (Formica rufa), у якої головний щиток не має виїмки, лоб зморшкуватий, груди червонуваті й обросли щетинками; самець має 11 мм завдовжки, самиця – менше 10, а робоча – 4,5–6,5 мм. Ця мурашка живе в усій Європі, переважно в Азії та Північній Америці. Вона тримається переважно у хвойних лісах, де влаштовує зі шматочків листя, кори, хвої та землі величезні гнізда, до 125 см заввишки, але підземна частина їхня ще більша.

З європейських видів назвемо чорну мурашку Давіш niger) до 11 мм завдовжки, яка поширена майже по всій Європі, живе у гнилих пнях; бура мурашка поширена в Європі та Північній Америці, живе в землі, у дуплах дерев, а також у тріщинах стін.

Мурашки не тільки прибирають у мурашнику, а й підтримують у ньому постійну температуру. Для цього створюється куполоподібна форма мурашника, що сприяє більшому вловлюванню сонячних променів і накопиченню тепла. Нагріті на сонці мурашки переміщаються вглиб мурашника. Нагрівання нижніх камер обумовлене великою кількістю розігрітих мурашок, що прибігають згори. Цей ефект виявляється у вищій температурі підземних приміщень.

Вельми цікавою медова мураха (Myrmecocystes mexicanus), що живе в Центральній Америці та південній частині Сполучених Штатів. Тут вона влаштовує собі гніздо в піщаному ґрунті, у вигляді переплетених коридорів і численних камер, розташованих у кілька поверхів одна над одною. Натуралісти з подивом помічали, що в деяких з підземних камер висять причеплені ногами до стелі товсті мішкоподібні мурашки. Виявилося, що це живі посудини для збереження меду. Деяких мурашок їхні товариші змушують їсти дуже багато меду і потім підвішують униз головою. Ці живі посудини висять нерухомо і в разі потреби відригують із вола мед, щоб передати його товаришам.

Жалоносні мурашки (Poneridae) так називаються тому, що у них, як у самиць, так і в робочих, є жало. Ці комахи живуть невеликими групами, переважно в Азії та Південній Америці.

Мурахи-кочівники, або мурахи-легіонери, або мандрівні мурахи (Dorylinae), мешкають у тропіках Старого і Нового Світу. Усі ці мурашки сліпі. Самиці і самці мають 1-членикову стеблинку, а робочі – 1-членикову (Еciton) або 2-членикову (Dorylus). У робочих розвинуте жало. Мандрівні мурахи постійно мандрують великими колонами.

На жителів тропічної Америки колони цих мурах наганяють жах, бо вони знищують усе живе на своєму шляху і зупинити їх неможливо. Почувши крики птахів, що супроводжують мандрівних мурах, жителі поспіхом залишають села, забираючи домашніх тварин. Коли колона йде, у селі не залишається ні клопів, ні тарганів, ні щурів. Розповідають, що ці мурахи надзвичайно кмітливі, і якщо їм доводиться перебиратися через струмочок або через канавку, то вони міцно зчіплюються вервечкою одна з одною і так утворюють живий місток, по якому вільно переходять їхні товариші.

Найкраще вивчена біологія американських мандрівних мурах (Еciton). Під час руху колон цих мурах дотримують певного порядку. По краях рухаються солдати з величезними вигнутими щелепами, у центрі – самиці і робочі, що несуть личинок і лялечок. Самиця в цей час струнка, з маленьким черевцем. На ніч колона зупиняється, і мурахи збиваються докупи. Але минає певний час, і колона перестає рухатися. Мурахи утворюють із себе живе кулясте гніздо, порожнисте всередині, з кількома входами. У цей час у самиці дуже розростається черевце і вона відкладає яйця. Робочі виводять з них личинок. Час від часу невеликі загони йдуть, щоб добути для них їжу. Але личинки підростають, і колона знову рушає в дорогу.

Понерини (Ponerinae) – це найбільш примітивні з мурах. Стеблинка між грудьми і черевцем у них 1-членикова, але перший членик черевця відокремлений від подальших перетяжкою. Жало дуже розвинене. Харчуються вони тільки комахами та іншими безхребетними і не збирають попелиць. Самки, засновуючи гніздо, постійно виходять на полювання, щоб добути їжу для личинок. До цієї підродини належить найбільша з відомих мурах – велетенська дінопонера (Dinoponera grandis).

Мурашки-листорізи, або зонтичні мурашки (Acromyrmex), мешкають в Америці. Якщо стежка цих мурашок пролягає до якого-небудь дерева, то через деякий час дерево залишається без листя. Мурашки зрізають щелепами шматочки листя і відносять їх у гніздо. Але листорізи зовсім не харчуються листям. Принесене в гніздо листя мурашки ретельно розжовують, змішують його зі своїми екскрементами та слиною і складають отриману масу у спеціальні великі камери. На цих «грядках» виростають гіфи гриба. Якщо витягнути цю масу з мурашника, то незабаром виростають плодові тіла, але в гніздах мурашки цього не допускають.

Ці мурашки харчуються самі і годують своїх личинок конідіями грибів. Вилітаючи з гнізда, молоді самки завжди несуть із собою шматочки грибниці і на новому місці одразу ж починають вирощувати гриби.

Мурашки-кравці, або мурашки-ткачі, або екофілли (Oecophylla), незвичайні своїми гніздами, зшитими з листя. Трапляються у тропіках і субтропіках Австралії, Африки, Південної Азії. Довжина великих робочих – близько 8–10 мм. Забарвлення тіла від червонуватого до жовтувато-брунатного. Половину тіла дорослих личинок цих мурашок займають величезні павутинові залози. Павутина, яку вони виділяють,– це нитки, що ними вони зшивають своє гніздо. При цьому одні робочі хапаються ніжками за один листок, а щелепами підтягують другий і так можуть довго тримати листя. Якщо прибрати одну з мурашок, з’являється інша і стає на її місце. Та досить ножицями змінити конфігурацію одного з листків, як мурашки змінюють свої місця. Коли листя стягнуто, з гнізда з’являються робочі, несучи личинок. Торкаючись головою личинок то до одного, то до іншого листка, вони «зшивають» листя павутиною. Гнізда майже кулясті, діаметром до півметра.

Мурашки-кравці полюють і збирають виділення попелиць і червців тільки на деревах і на землю спускаються лише для того, щоб перейти з одного дерева на інше.

Фараонова мурашка, або домова мурашка, або корабельна мурашка (Monomorium pharaonis). 1758 р. Лінней описав крихітну жовту мурашку з Єгипту, назвавши її фараоновою мурашкою. 1828 р. цю мурашку було вперше виявлено в Англії. Тут вона влаштувалася під плитами традиційних англійських камінів. І з того часу почала швидко розселятися по всьому світу.

Живуть ці теплолюбні комахи на півночі, винятково в будинках, особливо в нових із порожнистими перекриттями і прихованими батареями парового опалення. Крихітні (2–2,5 мм завдовжки) мурашки проникають усюди і лізуть у всі продукти.

Мурашки поширені по всьому світу, за винятком Антарктиди, утворюючи 10–25% земної біомаси наземних тварин. Успіх цих комаху багатьох середовищах проживання зумовлений їхньою соціальною організацією і здатністю змінювати місце проживання з використанням різноманітних ресурсів.