Належать до підряду Коротковусі ряду Прямокрилі. Тулуб у них стиснутий з боків. Голова велика, лоб видається вперед, очі є не завжди. Верхні й нижні щелепи розвинені добре. Черевце майже веретеноподібне, зверху трохи плескате. Усі 4 крила приблизно однакової довжини, але передні ширші від задніх. Звуковий апарат розташований на стегнах задніх ніг і надкрилах. На внутрішній поверхні стегна є ряд горбків, а на надкрилах потовщена одна із жилок. Коли комаха рухає стегном, горбки чіпляються за цю жилку і видають цвіркотливі звуки.
Саранові вміють стрибати на висоту, що перевищує більш ніж у 200 разів довжину їхнього власного тіла.
Самки більшої частини видів сарани відкладають яйця у верхній шар грунту, занурюючи черевце в землю і випускаючи з яйцекладу піняву рідину, що містить яйця. Застигаючи, ця рідина формує кубушку, в якій лежать яйця.
Представлені двома формами – одиночною і мігруючою, кожна з них відрізняється виглядом і поведінкою. В одиночної форми і дорослі комахи, і личинкові стадії зазвичай зелені, зі сплощеним тілом. Ведуть майже одиночний спосіб життя. Особини мігруючої форми темніші; збираються в групи на ранніх стадіях розвитку. Ці скупчення поступово збільшуються і формуються у зграї. Мігруючі зграї, якщо не боротися з ними, можуть цілком знищити всю рослинність. Зграєві комахи можуть за певних умов переходити до одиночного способу життя, і навпаки.
Найбільш відомі види: перелітна, або азіатська сарана (Locusta migratoria) – трапляється від Середземномор’я до Нової Зеландії, і пустинна, або африканська сарана, або шистоцерка (Schistocerca gregaria), – мешкає в сухих зонах, особливо в Північній Африці та на Близькому Сході.
1724 р. в Марокко почала з’являтися сарана, яка занесена була туди із Сахари, звідки протягом кількох днів дув вітер. Через 2 тижні сарани стало так багато, що коли вона піднімалася в повітря, то заступала сонце. У равні з’явилася в незліченній кількості молода сарана, яка суцільними масами перекочовувала країною. Ніщо не могло затримати її нашестя. Сарана йшла напролом, у прямому напрямі: ані дерева, ані стіни будинків не в змозі були затримати її, оскільки вона легко долала ці перешкоди, хоча й гинула при цьому масами.
Жителі намагалися захистити себе від цього нашестя крайніми засобами. Пробували виривати довгі канави на шляху сарани, накладали туди горючих матеріалів і запалювали їх, але все марно: сила-силенна комах падала у вогонь, який гаснув, канави доверху наповнювались, і нові товпища вільно переходили по тілах своїх товаришів, а в наступні дні з’являлися нові незчисленні полчища ненажерливих комах, які доїдали те, що залишилося від їхніх попередників або що встигало знову вирости.
Перелітна, або звичайна сарана, щороку вчиняє спустошливі набіги на різні країни Європи, а батьківщиною її можна назвати Туркестан, Сирію, Малу Азію, нарешті, оддасть Добруджу і лимани всіх великих південноєвропейських річок. Схожа на єгипетську сарану, яка перелітає часто до Південної Європи.
Розвиток сарани відбувається так: восени самка відкладає свої яйця грудочками на рослини або зариває неглибоко в землю. Незабаром після цього мати гине, а яйця зимують собі, і навесні з них розвиваються личинки. Ці личинки невеликі, не мають крил, але загалом схожі на дорослих комах. Личинка страх яка ненажерлива, тож швидко росте, часто линяє і нарешті стає дорослою сараною.
У найбільш сприятливі роки сарана збирається величезними зграями і рухається за раз вибраним напрямком. На ніч ці полчища зупиняються і геть-чисто виїдають усе навколо. Фермери, побачивши здалеку хмари сарани, запалюють навколо своїх володінь величезні вогнища, намагаючись розвести якомога більше диму, але й цей засіб не завжди допомагає, особливо якщо сарана летить за вітром і високо над землею; але тихої погоди сарана летить повільно і невисоко.
Хоча сарана все пожирає на своєму шляху, але й сама вона йде в їжу, до певної міри відшкодовуючи завдані збитки. Сараною харчуються не тільки коні та інші домашні тварини, але й місцеві жителі, які підсмажують її на вогні і залюбки їдять. Сучасник Юлія Цезаря, Діодор Сицилійський, описує африканське плем’я, яке харчується сараною, і повідомляє, що вони живуть на межах пустелі, невисокі на зріст, чорні і худорляві. Щороку навесні сильні вітри приносять їм із сусідньої пустелі сарану, яка забезпечує їх їжею на цілий рік.
Коли сарана летить, чується своєрідний шум – це шелестять незліченні крила і скрегочуть щелепи ненажерливих комах.
Мандрівник Адансон розповідав, що під час своєї подорожі Сенегалом, 1750 р якось вранці помітив велику хмару, яка повністю закрила сонце. Виявилося, що це сарана, яка летіла близько 30 сажнів над землею і раптом обрушилася всією масою, причому вкрила собою простір на кілька миль. Протягом 2–3 годин навколо було знищено геть усе: трава, листя на деревах, плоди. Ці комахи об’їли навіть очерет, яким були покриті хатини. Потому сарана піднялася й усією масою полетіла далі.
Африка здавна була батьківщиною згубної сарани. Про страшні спустошення, вчинені цими комахами, ми знаходимо відомості як у Біблії, так і в стародавніх письменників.