Короп відомий і розводиться з давніх-давен. Досягає завдовжки близько 1 м і важить 15–20 кг, не кажучи про деяких велетнів, що досягали 1,5 м завдовжки, 60 см завширшки і важили 35 кг.
Рот у коропа широкий, оточений товстими губами й міцними довгими вусами, хвостовий плавець глибоко вирізаний у формі півмісяця, міцні кістяні промені спинного та анального плавців зазублені.
Забарвлення, як і форма тіла, дуже різноманітне і вилискує золотисто-жовтим і зеленим кольором. Спина і плавці зазвичай сірого, губи і черево – жовтуватого кольору. Плавці мають червонуватий наліт. На лусках часто є темна пляма посередині, а також нерідко чорнувата облямівка на задньому краю.
Багато помісей коропа раніше вважали окремими видами. Керуючись дослідженнями Зібольда, можна стверджувати, що такого роду погляд неправильний. Коропів, що мають відхилення в лусці, а саме дзеркального коропа (Cyprius specularis), укритого небагатьма надмірно великими лусками, а також позбавленого луски голого коропа (Cyprius nidis) треба вважати лише різновидами, а не особливими видами, як думали раніше. Поширення різних порід коропів пояснюється тим, що ця риба легко пересилається і розмножується.
Короп уперше з’явився на Сході. У Китаї він водиться в дикій природі у величезній кількості. Там коропа приручено багато століть тому. Звідти його перевезено на захід, а з Європи він потрапив у Сполучені Штати Америки. Тепер короп живе чи не в усіх середньоєвропейських річках та озерах.
Можна припустити, що великі річки, принаймні Дунай, ця риба населяла вже здавна. За словами Палласа, короп у значній кількості водиться в Каспійському морі та його притоках, оскільки може жити в найсолоніших водах. Не менш частий він також у річках, що впадають у Чорне море, у самому ж морі трапляється рідше. Влітку його багато в мілких водах між бродами. Восени ж піднімається з морів у річки, де й зимує. Не підлягає жодному сумніву, що до Північної Європи його було зввезено і там поширено далі. У Старій Пруссії короп оселився близько 1769 р., а в прибалтійські райони Росії привезений ще пізніше. З Німеччини й Данії його завезли також до Англії та Швеції.
Короп найбільше полюбляє мілкі, мулисті, можливо, менш затінені, місцями густо порослі водяними рослинами ставки та озера. Не менш успішно розмножується він у річкових затоках або в річках, якщо вони течуть спокійно і мають мулисте дно. Світлих вод зі швидкою течією абсолютно уникає. Для харчування йому потрібне мулисте дно, і розмножується короп успішно тільки тоді, коли води, в яких він живе, на можливо більшому просторі перебувають під променями сонця і мають приплив м’якої води.
Улітку та після періоду розмноження короп від’їдається на зиму і ходить зазвичай великими зграями мілководдям, видивляючись між водяними рослинами комах і черв’яків, а також різного роду рослинні частки або ж розриваючи мул. Найголовнішу їжу його становлять дрібні тварини: черв’яки, личинки комах, земноводні і тому подібні мешканці вод. Короп, проте, не обмежується цією їжею, але дуже охоче їсть рослинні частки, навіть прогнилі частини водяних рослин, гнилі плоди, варену картоплю або хліб тощо. У ставках, де розводять цих риб, їх годують овечим послідом, який, по суті кажучи, має тільки те значення, що слугує приманкою для комах і черв’яків; вони й дають коропам потрібну поживу. Риючись у мулі, ковтають також землисті частинки, які, мабуть, необхідні для їхнього травлення. У морі коропи, очевидно, харчуються переважно черв’яками і невеликими молюсками.
Маючи досить їжі, ця риба вже на третьому році свого життя стає здатною до розмноження. За дослідженнями Блоха, самка на п’ятому році життя відкладає вже близько 300 000 яєць; кількість ця може збільшитися потім більш ніж удвічі.
Під час метання ікри у самця в слизовій оболонці шкіри на потилиці, щоках і зябрових кришках розвивається багато маленьких, неправильно розсіяних, білуватих бородавок, які зазвичай з’являються також на внутрішній і передній частинах грудних плавців. Тільки-но на коропі з’являється це весільне убрання, його охоплює пристрасть до мандрування, і він намагається дістатися якнайдалі вгору за течією річки, причому часто долає значні перешкоди.
Для метання ікри самка вибирає мілкі місця, густо порослі водяними рослинами, і лише якщо вона знаходить такі місця, розмноження увінчується бажаним успіхом. Проте не всі коропи виявляють ту дивовижну плодючість, завдяки якій за давніших часів їх вважали гідними бути присвяченими богині кохання. Багато з них залишаються безплідними і до того ж, як гадають, на все життя. Уже Арістотель знав цей факт, а також і те, що ці безплідні коропи жирністю і доброякісністю свого м’яса перевершують усіх інших.
У річках та озерах коропів ловлять неводами, сітями і принаджують їх іноді заздалегідь вареним горохом, який кладуть у певних місцях, або закидають донні вудки з приманкою з черв’яків, маленьких шматочків м’яса або сухих плодів. У Каспійському морі їх зазвичай колють. Але цей вільний лов ніде не має великого значення, і найменше в наших країнах, де коропа треба вважати найважливішою рибою для ставкового господарства.
Найнебезпечніші вороги коропів – видри, орлани та різні види чапель; також шкодять їм рясоніжки (водяні землерийки) і водяні щури, чорні лелеки, качки, пірникози, навіть жаби, не кажучи вже, звичайно, про різних хижих риб.
У більшу частину ставків пускають одну або кількох щук, призначення яких – примушувати до рухливості ледачих коропів і тим сприяти їхньому успішному розвитку. Але при цьому треба бути дуже обережним, оскільки щука, що знаходить у ставку багату їжу, дуже швидко виростає до таких розмірів, що може завдати коропам великої шкоди.
Коропи, яких тримають у парках у маленьких ставках і правильно годують, швидко звикають до місць свого годування і до свого сторожа, привчаються припливати на умовний поклик або знак, наприклад на калатання маленького дзвоника або на посвист, і оточують місце годування, чекаючи на звичну їжу.
Подібно до всіх інших риб, звичайний короп не гидує своєю і чужою молоддю. Є навіть підстави думати, що ці риби годуються нею аж до заморозків. Великі коропи подекуди ловлять не лише дрібноту, а хапають і досить велику рибу. Та це, мабуть, трапляється тільки найголоднішої пори року – ранньої весни і взимку.
