Важливість риб для господарства людини можна висловити цілком зрозуміло, якщо сказати «оселедець». Без тріски можна жити; камбали та більшість інших морських риб є здебільшого їжею і джерелом доходу лише для берегових мешканців; прісноводні риби належать до більш рідкісних страв на столі жителя внутрішньої частини країни; але ж оселедець та його родичі досягають найвіддаленішої від моря хатини.
Атлантичний оселедець (Clupea harengus) рідко досягає завдовжки більше 30 см, має маленькі, вузькі грудні та черевні плавці, спинний плавець розташований на середині спини, далеко відсунутий назад вузький анальний, глибоко роздвоєний хвостовий, великі луски, що легко відпадають. Верхня частина тіла цієї риби має гарне зелене або зелено-блакитне забарвлення, нижня частина та черево – сріблясті і, залежно від напряму світла, міняться різними відтінками. Спинний та хвостовий плавці темні, решта – світлі. Період ікрометання, протягом якого провадять найбільш значний лов, припадає на зимові місяці, але, очевидно, він змінюється часто на тижні, а то й місяці залежно від погоди та з інших причин. Рибалки мають різні прикмети, за якими визначають наближення зграй оселедця. Проте ці прикмети такі неточні, що голландці кажуть; радо віддали б діжку золота за правильну ознаку для визначення часу та місця майбутньої появи оселедця. Роки теж бувають різні. Однієї зими на певному місці з’являються величезні зграї, тоді як наступної в сіті потрапляють лише окремі рибини.
Серед оселедців розрізняють багато порід, хоча й не можна визнати між ними видових відмінностей. Оселедець Балтійського моря – найдрібніший і найтонший, голландський і англійський – більші, а оселедець Шотландських островів та норвезького берега – найбільший і найжирніший. Берегові рибалки відрізняють у гирлах річок прибережного оселедця, який тримається поблизу берега і зазвичай хоча й жирніший, але не має такого тонкого смаку, як морський оселедець, що припливає до берега здалеку.
Поява оселедця у верхніх шарах води та біля берега мало прогнозована, і не завжди є зграї риб, охочих розмножуватись, а, навпаки, щороку з’являються з рідних глибин також великі зграї так званих «холостих» оселедців, яких голландці називають Matjes hering. Про життя оселедця на глибинах нам не відомо майже нічого. Поступово було встановлено, що він харчується крихітними, іноді невидимими неозброєним оком ракоподібними, але поїдає їх у величезній кількості. Іноді не гребує іншими рибами, особливо кільками, а також ікрою та мальками різних риб.
Досі не відомі причини, які визначають і видозмінюють напрям руху оселедців. Гейнке висловлюється про це так: «Лов оселедців у відкритому морі біля берегів Німеччини наразі неможливий, оскільки ця частина Північного моря украй бідна на оселедців. Проте біля німецьких берегів не завжди було так мало оселедців, як тепер. Установлено, що близько 1500 р. провадився великий лов оселедців, який був у той час головним джерелом заробітків гельголландців і в якому брали участь також бременські, штадтські та гамбурзькі купці, які будували на острові рибопромислові будівлі. У 1770 р. оселедець знову з’явився там, але в меншій кількості, тому він з давніх-давен не потрапляв на наш ринок свіжим. Наприкінці останньої осені (1800 р.) оселедець з’явився такими великими зграями у Ельбі біля Глюкштадта, що його ловили ковшами; у Гамбурзі платили за 20 штук 2 шилінги. їх розвозили на продаж на возах і ручних візках, а також доставляли до міста. Селяни навколишніх сіл купували цілі вози оселедців, щоб годувати ними свиней.
Головна маса всіх оселедців, яка ловиться у верхніх шарах, безперечно, з’являється тут з наміром ікрометання. Іноді ікри і молочка виливається так багато, що море мутніє і сіті вкриваються кіркою. Виникає бридкий сморід, який розноситься на далеку відстань. Верхній шар води насичується сім’ям, яке може запліднити більшу частину яєць. Навіть на дні моря ікра накопичується ясним помітним шаром. Так, Еварт, досліджуючи мілини, де метають ікру оселедці, біля південної частини західного берега Шотландії, виявив, що грубопіщаний ґрунт моря на глибині 7–213 сажнів був місцями укритий шаром ікри завтовшки понад 1 см.
Мешканцеві внутрішньої частини країни дуже важко уявити собі зграї оселедців, оскільки розповіді очевидців здаються перебільшеними і неймовірними. Але очевидці такі одностайні у своїх враженнях, що ми не можемо сумніватися у правдивості їхніх слів.
«Досвідчені рибалки, – говорить Шилінг, – яких я супроводжував під час лову, показували мені пізно увечері зграї завдовжки і завширшки кілька миль, які були помітні не на поверхні моря, а за їхнім полиском у повітрі. Оселедці йдуть тоді так густо, що човни, потрапивши в їхні зграї, наражаються на небезпеку. Оселедців можна безпосередньо кидати в судно ковшами, і довге весло, якщо його встромити у цю живу масу, не падає».
Так само говорить і решта спостерігачів; деякі навіть запевняють, що від неймовірної кількості риб вода так кишить, аж піднімаються човни, коли перетинають їхній потік. Шилінґ вважає ймовірним, що оселедців ведуть маленькі авангардні зграї і що вітер, течія та погода кожного разу визначають напрям їхнього руху. Інші, мабуть, не вірять цьому, хоча й вони погоджуються, що оселедці з’являються іноді масово.
Залежно від температури води мальки виходять раніше або пізніше, у травні, можливо, через 14–18, у серпні – через 6–8 днів. Прозорі і тому ледь помітні мальки, залишаючи яйце, мають близько 7 мм завдовжки, з’їдають протягом 8–10 днів уміст жовткового мішка, потім починають рухатись і, зібравшись міріадами, ще довго наповнюють води, де вони народилися. Протягом першого місяця життя вони досягають, у середньому, завдовжки 1,5 см, другого – 2,5 см, третього – 3,7 см; по закінченні року їхня довжина приблизно дорівнює 9 см, ще через рік – 15–18 см; на третій рік вони стають здатними до розмноження, маючи довжину близько 20 см.
Так само численні, як зграї оселедців, і вороги, які рухаються слідом за ними. Поки оселедці тримаються у верхніх шарах води, усі хижі риби, що живуть тут, усі морські птахи і майже всі морські ссавці харчуються лише ними. Норвежці дізнаються про появу оселедців, спостерігаючи за китоподібними, що збираються заради них. Чимало тамтешніх рибалок вважають, що китоподібні приганяють рибу, так само вони говорять про оселедцевих королів та інших хижих риб, що супроводжують зграї. Не можна оцінити, зрозуміло, навіть приблизно, яких великих втрат завдають зграям оселедців морські хижаки, але ми можемо, мабуть, з великою ймовірністю припустити, що найбільшої шкоди завдає їм людина.
