Змієподібне тіло у них або голе, або вкрите дуже дрібними ніжними лусочками. Живуть у теплих і помірних поясах, як у морі, так і в прісних водах; тримаються завжди на багнистому дні. М’ясо їхнє дуже смачне.
Личинка річкового вугра так відрізняється від дорослої особини, що довго вважалася окремим видом риб, і досі має особливу назву – лептоцефал. Личинка спливає до поверхні води і, підхоплена Гольфстрімом, протягом 3 років рухається разом із теплою водною масою до берегів Європи. Досягнувши близько 8 см завдовжки і 1 см заввишки, личинка припиняє живлення і коротшає до 5–6 см, перетворюючись на скляного вугра. Він ще прозорий, але тіло вже овальне з боків, змієподібне. У такій стадії вугор підходить до гирл річок. Піднімаючись угору за течією, він набуває непрозорого забарвлення і стає дорослим річковим вугром. Проживши в річках 9–12 років, вугор мігрує («скочується») назад у море і вирушає на нерест.
Річковий вугор, або звичайний, або європейський вугор (Anguilla anguilla), у середньому завдовжки близько 1 м, зрідка трохи більший, а важить 3–6 кг. Спинний плавець дуже довгий, і майже такий самий черевний; грудні плавці округлої форми і невеликі. Забарвлення у цих тварин або чорне, або біле.
Зиму вугор проводить, зарившись у мул, поринувши в сплячку, а навесні прокидається і веде активне життя. З дивовижною спритністю пролазить він у найменші щілинки, тож нерідко потрапляє до міських водогонів, де підіймається трубами на висоту кількох поверхів. Деякі дослідники стверджують, що вночі вугор виходить на землю і на полях, засіяних горохом та бобами, полює на дрібних равликів та черв’яків.
Під час свого мандрування вугри з дивовижною наполегливістю та енергією долають усі перешкоди, які трапляються їм на шляху. Розповідають, що вони проходять навіть через Рейнський і Ронський водоспади. Живучість вугрів просто вражає.
