Це сімейне свято, яке в Україні набуло поширення під впливом інших культур, насамперед західних, бере свій початок від часів хрещення Русі. Певно, пошанування святих розвинулось у святкування дня народження, оскільки люди мали імена, визначені календарем церкви. Отже, іменини – це одночасно відзначення іменинника і його святого заступника, а тому, як правило, обряд починався участю у богослужінні.
У народному святкуванні іменин знайшлося місце елементам обрядів з інших родинних свят та звичаїв гостини. Запрошені на іменини приходили з хлібом та іншими подарунками, «гутали» винуватця свята, тобто посадивши на вивернутий кожух, піднімали із побажанням стільки разів, скільки років виповнилось. «Гутання» може набувати інших форм: піднімання на стільці, на подушці, просто на руках, при цьому дитину саджають на гроші, щоб багатою була. Ці обряди виконуються обов’язково за участю кумів, які цього дня шануються не менше рідних батьків. Звичай тягти за вуха, «щоб швидше ріс», йде від дитячих забав і в основі своїй має яскраво виражену імітаційну функцію. Останнім часом вважається традиційним вітати іменинника, співаючи «Многая літа».
