Система дошлюбного спілкування передбачала певні норми залицяння та сватання. Молодь спілкувалася переважно в межах свого села, а в містах – у межах вулиці, навіть свого «кутка».
Найпоширенішими формами дошлюбного спілкування були вулиці, забави, годенки, вечорниці тощо. На забавах молодь розважалася, співала, танцювала, водила хороводи. У холодну пору збиралися в приміщенні на досвітки та посиденьки.
Хлопці та дівчата спілкувалися на людях, тобто перебували під певним соціальним контролем. За звичаєм, дівчина наодинці з хлопцем могла бути лише до заходу сонця. Це, втім, не заважало молоді цілуватися та милуватися, проте свою цноту дівчата берегли. Дівчину, яка давала волю нестримному коханню, били мотуззям від дзвонів, намоченим у соляній ропі. В західних районах України майже до 19 ст. побутував звичай фізично карати хлопця і дівчину за перелюбство.
Однак подібні випадки траплялися рідко, оскільки вся система виховання молоді ґрунтувалася на дбайливому, лицарському ставленні хлопців до дівчат і наречених, на романтизації почуттів.