Євген Филимонович Маланюк народився 2 лютого 1897 року в Новоархангельську на Кіровоградщині. Освіту здобув у Єлисаветградському реальному училищі, по закінченню якого в 1914 році вступив до Петербурзького політехнічного інституту. З початком Першої світової війни Маланюк став слухачем Київської військової школи, а в січні 1916 року, одержавши офіцерське звання, потрапив на Південно-Західний фронт, де командував кулеметною ротою. Невдовзі став старшиною української армії, брав активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917-1920 років. Після падіння Української Народної Республіки Маланюк емігрує й потрапляє до табору інтернованих осіб поблизу польського міста Каліша.
Саме у еміграції Маланюк розпочав свою літературну діяльність. Ще в таборі для інтернованих разом із однодумцями він видавав журнал «Веселка», в якому надрукував свої перші поезії. Його твори, поряд із творами інших авторів, було також вміщено в збірнику «Озимина» (1923).
Перебравшись до Чехословаччини, у 1923 році Маланюк стає студентом гідротехнічного відділення інженерного факультету Господарської академії у чеському місті Подєбрадах. У 1929 році він переїздить до Варшави, де працює інженером. У цей час він багато пише, виходять його поетичні збірки «Стилет і стилос» (1925), «Гербарій» (1926), «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939).
У 1945 році Маланюк опинився в Західній Німеччині, був учасником МУРу (Мистецького українського руху). У 1949 році він переїхав до США, де працював інженером. У цей час поет видав нові книжки: «Влада» (1951), «Проща» (1954), «Остання весна» (1959), «Серпень» (1964).
Маланюк також упорядкував і видав свої численні публіцистичні й літературно-критичні статті («Книга спостережень», 1962, 1966; «Нариси з історії нашої культури», 1954).
Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку.