У народі існує чимало назв Поклонного тижня – «Хрестя», «Середохрестя», «Хрестопоклонна» тощо. У середу – «Середопістя» – на Київщині та Лівобережжі господині пекли хлібини у вигляді хрестів – «хрестопоклінний хліб».
Частину тих хлібин споживали, а другу – зберігали в коморі, зариваючи в насіння аж до часу посіву. Ідучи в поле сіяти ячмінь, овес чи ярову пшеницю, господар брав із собою хрестопоклінний хліб. Одні селяни, поклавши на землю хліб, помолившись, їли його, примовляючи: «Дай, Боже, і на той рік їсти свій хліб». Інші брали пару таких хлібин: одну їли, а другу закопували на ниві в землю, щоб краще та земля хліб родила.
Вважалося, якщо в цей день у полі над сівачем заспіває жайворонок, буде добрий урожай на збіжжя. А як жайворонки літали низько над землею і не співали – чекали посухи. Щоб нива не заростала бур’яном, треба було, ідучи на сівбу, надягти ту сорочку, в якій ішов до сповіді та причастя. У деяких селах закопували в землю череп’яний посуд із свяченою водою – «щоб посухи не було». У інших – закопували шматки полотна, яке лежало в церкві на плащаниці, – «щоб був добрий урожай на збіжжя».
