Андрій Абазин, відомий військовий і державний діяч України, з’явився на політичній арені вже в чині брацлавського полковника. Ні дата його народження, ні свідоцтва про походження та молоді роки до нашого часу не збереглися.
Наприкінці 80-х років 17 століття Абазин зайнявся активним заселенням Правобережної України – за участь у багатьох козацьких походах полковник отримав від короля привілеї на відродження спустошених довготривалими війнами земель. Абазин та його соратники перебралися на правий берег Дніпра і почали зміцнювали владу над територією, яку займали їх полки.
Наприкінці 17 століття органи козацького самоврядування на Правобережжі України почали перетворюватися на подібні до тих державно-політичних структур гетьманства, які існувати тут раніше – під час Визвольної війни 1648–1657 років. У 1690 році Андрій Абазин обійняв посаду брацлавського полковника; протягом кількох років він зі своїми загонами брав участь у походах правобережного козацтва на турецько-татарські володіння, захопивши Буджак, Очаків, Берислав та неприступну фортецю Тягіню (нині – місто Бендери).
У 1691 році полк Андрія Абазина приєднався до польської коронної армії в поході на Молдавське князівство; крім того, він неодноразово ставав на перешкоді турецько-татарським загонам, які намагалися спустошити Поділля. До речі, частина вояків Абазина протягом 1694–1695 років входила до складу реєстрового правобережного Війська Запорозького, яке фінансувалося урядом Речі Посполитої.
Коли в 1702–1704 роках український народ підняв повстання проти влади польських магнатів (сучасники називали цю народну війну «другою Хмельниччиною»), Андрій Абазин разом із фастівським полковником Палієм став одним із керівників козацько-селянської армії. Наприкінці жовтня 1702 року повстанці навіть здобули фортецю Немирів.
У лютому 1703 року ратне щастя відвернулося від славетного ватажка – під час бою під Ладижином його було важко поранено. Абазин у непритомному стані потрапив у полон. Незважаючи на це командувач польських військ А. Синявський віддав козацького ватажка до рук катів. Після нелюдських тортур полковника посадили на палю в Шаргороді.
