Державний діяч, член Державної ради Російської імперії, граф, останній гетьман України, молодший брат фаворита імператриці Єлизавети Олексія Розумовського народився в 1728 році в небагатій родині козака на прізвище Розум. Дитинство майбутнього гетьмана аж ніяк не натякало на те, що на хлопця чекає блискуча кар’єра: він, як і його однолітки, випасав худобу, ледь подолав основи грамоти. Але завдяки випадку його доля склалася зовсім інакше. Брат хлопця якось потрапив на очі велелюбної імператриці, яка дуже зацікавилася молодим і напрочуд гарним козаком.
У 1742 році Олексій став фаворитом самодержиці. Тоді ж він «виправив» своє прізвище на російський лад і перетворився на Розумовського.
Отримавши чин камер-юнкера, Олексій Розумовський вирішив подбати про брата Кирила. Майбутній гетьман отримав початкову освіту, а в 1742 році разом із матір’ю та сестрами перебрався до Петербурга. Через рік його відправили здобувати подальшу освіту за кордон, а в 1743 році Олексій та Кирило отримали титули графів Російської імперії.
Майбутній гетьман, на думку сучасників, виявився набагато здібнішим і розумнішим, ніж фаворит старіючої імператриці. Він одразу ж справляв на співбесідників найкраще враження: хлопець не тільки відзначався нетрадиційністю мислення, а й мав справжній талант прихилити до себе будь-кого.
Кирило Розумовський навчався в Берліні у знаменитого математика Л. Ейлера, потім слухав курс лекцій у Геттингені, подорожував Італією та Францією. Додому він повернувся тільки у 1745 році, перетворившись на європейську освічену та блискучо виховану людину. Навіть при дворі імператриці, де інтриги й заздрощі не переводилися, Кирило знайшов численних друзів і прихильників.
У 1746 році, у віці 18 років, Кирило Розумовський став кавалером ордена Святого Олександра Невського та президентом Імператорської Академії наук, якою керував протягом двох десятиліть. До речі, саме він всіляко підтримував славетного вченого Михайла Ломоносова. Тоді ж імператриця вирішила одружити майбутнього гетьмана з фрейліною Катериною Наришкіною, у посаг за якою батьки давали 44 тисячі селян.
У 1748 році Кирило отримав чин полковника лейб-гвардії Ізмайлівського полку. Спеціально для молодшого Розумовського було відновлено скасовану раніше посаду гетьмана України, і 24 квітня 1750 року колишній пастух узяв до рук булаву.
Але справи у «новоспеченого» можновладця пішли невдало, і за п’ять років його відкликали до столиці, а потім повернули до Глухова, обмеживши його владу й позбавивши права на власний розсуд призначати полковників та отримувати закордонну кореспонденцію. До Розумовського було приставлено спеціального резидента з генералітету на випадок можливих негараздів. Від цього постраждали перш за все ті старшини, які скаржилися Єлизаветі на Розумовського. У порівнянні з новими порядками виявилося, що попередня діяльність гетьмана була далеко не найгіршою для Малоросії. Втім, Розумовський залишився улюбленцем імператриці. Він отримав майже всі найвищі титули та ордени імперії. І незважаючи на те, що життя в Глухові блискучому царедворцю швидко набридло, він до останнього відстоював перед Сенатом права Малоросії.
Із 1760 року гетьман почав запроваджувати на теренах України численні реформи, серед яких найбільш відомими стали реорганізація суду та винокурень, а також перший перепис українського населення. До Петербурга він повернувся перед самою смертю імператриці Єлизавети, і в 1762 році, очоливши Ізмайлівський гвардійський полк, узяв участь у державному перевороті, який привів до трону імператрицю Катерину II. За часів її правління Розумовський став однією з найвпливовіших осіб імперії. Він мріяв зробити гетьманство спадковим і зробив до цього деякі кроки, але імператриця аж ніяк не збиралася випускати Україну зі своїх рук.
Саме тому він був знову викликаний до Петербурга, де імператриця зажадала від нього прохання про відставку. Розумовський миттю зрозумів: відмова скоритися призведе до фатальних наслідків, тож прохання подав. Десятого листопада 1764 року особливим наказом гетьманство було ліквідовано, колишній гетьман отримав чин генерал-фельдмаршала, величезний будинок у Києві, маєток в околицях, а також міста Батурин, Почеп, Бакланську, Биковську, Шептановську волості та місто Гадяч із сусідніми селами у володіння. У 1765 році він залишив посаду президента Академії наук і наступні два роки провів за кордоном. Повернувшись до Петербурга, Розумовський через деякий час залишив двір назавжди...
Дев’ятого січня 1803 року останній гетьман України помер у Батурині, залишивши своїм дітям величезні маєтки, понад сто тисяч кріпаків і нечувану на той час суму грошей.
Історики вважають діяльність Розумовського на посту гетьмана не дуже вдалою, і перш за все через те, що він, як не дивно, не знав прагнень й уподобань власної батьківщини, а управління нею повністю переклав на старшину. Втім, ряд адміністративних та економічних реформ гетьмана закріпили позиції українського шляхетства, дали відчутний поштовх до розвитку національної культури.
