Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліженцях Тетіївського району на Київщині. Після закінчення ТетІївської середньої школи викладав російську мову й літературу в сільській школі. Пізніше працював інструктором Тетіївського райкому комсомолу. Відбувши службу в армії (1955-1958), став студентом філологічного факультету Київського університету. Перейшов на заочне відділення, працював у редакції «Літературної газети» (тепер «Літературна Україна»). Там надрукував свою поему «Ніж у сонце» (1961), яку прихильно зустріли читачі. Наступного року видав окрему книжку поезій «Соняшник». Драч навчався також на Вищих сценарних курсах у Москві (1962-1964).
Він мав певний стосунок до шістдесятницького опозиційного руху, однак після арештів шістдесятників радянським режимом, у травні 1966 року написав відкритий лист, у якому покаявся за свої зв’язки з дисидентами.
Поет постійно нагадував про себе читачам: з’явилися книжки «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Дума про вчителя» (1977), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Київський оберіг» (1983), «Храм сонця» (1988) та ін.
Драч певний час працював у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка, він є автором кіносценаріїв «Криниця для спраглих», «Камінний хрест» (за мотивами творів В. Стефаника), «Іду до тебе» (про долю Лесі Українки) та ін.
З кінця 80-х років минулого століття й до теперішнього часу Драч активно займається політикою. Він був у керівництві Народного руху України, депутатом Верховної Ради, входив до різних партій та організацій.
