Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. у селі Русові поблизу старовинного містечка Снятина на Станіславщині (нині – Івано-Франківська область) у родині заможних селян.
Василь навчався в Снятинській школі, після закінчення якої вступив до польської гімназії в Коломиї (українські були заборонені). У гімназії зі Стефаником навчалися майбутні письменники Лесь Мартович та Марко Черемшина, які стали Василеві справжніми друзями. Це дружнє коло митців пізніше назвали «Покутською трійцею». З 1892 р. Стефаник навчався на медичному факультеті Яґеллонського університету (м. Краків).
Роки навчання в Кракові (1892-1900) були часом становлення Стефаника як письменника. Його новели з'являються в чернівецькій газеті «Праця», у львівському журналі «Літературно-науковий вісник»; одна за одною виходять, збірки новел «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900),. «Дорога» (1901).
З 1901 по 1915 р. Стефаник не написав жодного твору. Дослідники досі дискутують щодо причин такої тривалої творчої паузи. Тут далося взнаки тяжке нервове виснаження. Та головною причиною, вочевидь, було розчарування в людях, які захоплювалися його творами, але не дослухалися до його закликів ставати добрішими, милостивішими, духовнішими. З 1915 р. з-під пера письменника з’являються новели «Діточа пригода», «Марія», «Сини», які розповідають про криваве лихоліття й порушу ють гострі проблеми національної долі українців.
1926 р. громадськість Львова вшанувала 30-річчя літературної діяльності Стефаника. а 1931 року в Харкові (тогочасній столиці УРСР) було відзначено 60-річчя з дня його народження.
Останні роки письменник тяжко хворів. Його земний шлях урвався 7 грудня 1936 р. Поховали Василя Стефаника на старому цвинтарі в рідному селі Русові.
Відомі про митця...
✎ Стефаник – це митець з Божої ласки. Він досконало володіє формою і має подиву гідний смак у доборі своїх творчих засобів. Він уміє найпростішими засобами справити якнайбільше враження.
Іван Франко
✎ Його новели – як найкращі народні пісні, у яких немає риторики ані сентиментальносте, а тільки наочне, голе, просте, непідфарбоване життя, дуже часто сумна дійсність, але оздоблена золотом найправдивішої поезії.
Іван Франко
