Перун – бог грози, грому й блискавки, володар неба, податель дощу, бог-воїн, покровитель війська. Уявляли його у вигляді літнього чоловіка зі срібною головою та золотими вусами. На крилатих вогнистих конях Перун їздить по небу в вогненній колісниці. На зиму він замикає небо й засинає, а навесні могутнім молотом розбиває зимові пута землі, і все знову оживає.
Давні слов’яни вірили, що грім – то мова Перуна, а блискавка – його погляд, також вони сприймали грім і блискавку як небесне орання та сівбу. Вважалось, що перший грім і дощ володіють очисною силою та повертають землі життєдайність.
Вшановували Перуна щотижня у четвер (Перунів день). Дівчата приходили до води, а взимку – до місця, де поклонилися богам, і співали навколо багаття пісні про Перуна.
Деревом Перуна вважався дуб, бо в нього найчастіше влучав грім. На честь громовержця горіли вічні вогні, які постійно підтримували деревиною дуба; якщо такий вогонь і тухнув, його знову запалювали тертям шматків священного дерева. Щоб був добрий врожай, чоловіки приносили жертви дубам, а жінки – липам.
Зіллям Перуна була папороть. За легендами, в ніч на Купила на кущ папороті міг упасти вогонь Перуна й спалахнути яскравим сяйвом. Якщо сміливець зуміє оволодіти жар-квіткою, то знатиме усі таємниці світу, володітиме чарами і буде вічно молодим.
