Довгий час вчені думали, що це чоловік.
Цю мумію польські археологи виявили на розкопках ще 1826 року. Унікальне поховання фараонів з гробницями царів і цариць Стародавнього Єгипту відкрили неподалік руїн стародавньої столиці Верхнього Єгипту, міста Фіви (територія сучасного Єгипту, біля Луксора).
Саркофаг із мумією подарували Варшавському університету, а той у 1927 році передав його Національному музею Варшави. Через три роки вченим вдалося розшифрувати написи на вишуканому саркофазі. З того часу відвідувачам говорили, що це мумія переписувача і жерця богів Гора та Тота на ім'я Хор-Джехуті.
Перевірити, чи відповідає вміст саркофагу написам, тоді було неможливо – технологій, які б дозволили обстежити мумію, не пошкодивши її, не існувало. Лише у 2016-му році провели першу комп'ютерну томографію експонату. Виявилося, що у мумії тонкий і витончений скелет, довге кучеряве волосся, ніяких натяків на чоловічі статеві органи, зате є груди.
А найголовніше: на знімках дослідники чітко розгледіли в животі жінки маленьку ніжку, а потім і крихітний череп – померла мешканка Фів була приблизно на сьомому місяці вагітності.
А тепер вчені разом із судмедекспертами вирішили з'ясувати, як виглядала «таємнича дама» – так назвали мумію у музеї. Це вдалося зробити завдяки черепу, що добре зберігся. Молода жінка виявилася дуже симпатичною.
«Це не можна вважати точним портретом, але череп, як і багато інших анатомічних частин тіла, унікальний. По ньому можна судити про форми та пропорції особи», – Шанталь Мілані, судовий антрополог, учасник Варшавського проекту «Мумія».
Лікар Мілані додала, що ще одним важливим елементом є реконструкція товщини м'яких тканин. Для цього вчені використовують статистичні дані для різних груп населення у всьому світі.
Другу версію реконструкції презентував художник-криміналіст Х'ю Моррісон. За його версією, єгиптянка мала такий вигляд.
До речі, такі реконструкції вчені роблять не з цікавості. Як пояснив археолог, член Польської академії наук, доктор Войцех Ейсмонд, для стародавніх єгиптян було дуже важливо після смерті зберегти зовнішню схожість із живою людиною, щоб не втратити її душу та особистість.
«З одного боку, ми «олюднюємо» наукові дані, щоб відвідувачі музеїв пам'ятали: мумії – це не просто експонати, а живі люди, в житті яких були свої радості та драми. З іншого боку, виконуємо бажання цих людей не залишитися анонімними та забутими», – сказав Войцех Ейсмонд.
