Населення – 66,5 млн. осіб.
Столиця – Анкара
Адміністративний поділ: Територія розділена на 80 провінцій (ілів).
Форма правління: Парламентська республіка.
Глава держави: Президент, що обирається строком на 7 років.
Найвищий законодавчий орган: Великі національні збори Туреччини (однопалатний парламент), термін повноважень якого 5 років.
Найвищий виконавчий орган: Уряд.
Найбільші міста: Стамбул, Ізмір, Адана.
Державна мова: Турецька.
Релігія: Переважаюча релігія – іслам (суніти).
Етнічний склад: 80% – турки, 17% – курди, 3% – греки, араби і вірмени.
Валюта: Турецька ліра = 100 курушам.
Місце в світі
Туреччина займає 3 місце в загальному списку найбільш відвідуваних країн. Щорічно на територію цієї країни з'їжджаються 46% від загального числа туристів усього світу, у тому числі з різних регіонів СНД – 12%. Крім покупок, ця країна залучає туристів з усього світу ще і тим, що Туреччина славитися високим комфортом готелів, відмінним сервісом, а саме головне, найдавнішими пам'ятками історії й архітектури.
Туреччина – південний морський сусід України. Відстань між Одесою і Стамбулом становить 690 км, від Криму до турецьких берегів – 250 км. Територія Туреччини з давніх часів з'єднувала Європу і Азію. Через Босфор прокладено два мости, планується будівництво підводного тунелю. Але якщо протоки Босфор і Дарданелли мають міжнародне значення, то вказані мости – місцеве, їх роль не виходить за межі метрополітену Стамбула. Туреччина – спадкоємець колись величезної Османської імперії – зараз виступає одночасно як азіатська і європейська країна. Вона є членом НАТО і асоційованим членом ЄС. Це також частина ісламського світу і тюркомовних країн, які простяглися аж до Алтайських гір.
Рельєф
По характері рельєфу Туреччина – гірська країна: середня висота її над рівнем моря близько 1000 м. Майже вся територія зайнята Малоазіатським нагір'ям, у складі якого розрізняються окраїнні Гори (Понтійські і Тавр) і розташоване між ними Анатолійське плоскогір'я. Низинних рівнин у країні мало, вони приурочені до окремих ділянок морських узбереж і до гирл річок.
Понтійські гори простягнулися паралельно берегу Чорного моря більш ніж на 1000 км. На сході вони доходять до кордону з Грузією і Вірменією, на заході – до рівнини в пониззях р. Сакарья Понтійські гори не представляють безупинного ланцюга і розділяються глибокими міжгір’ями чи долинами ланцюжками улоговин на кілька гряд, що йдуть паралельно береговий лінії. На півночі Понтійські гори круто спускаються до Чорного моря, залишаючи вузьку прибережну смужку шириною в 5-10 км. Лише в устя великих рік Кизил-Ірмак, Ешиль-Ірмак і Сакарья прибережна рівнина розширюється до 60-70 км.
Середня висота Понтійських гір близько 2500 м. У східній частині гірські хребти досягають найбільшої висоти (гора Качкар, 3931 м), дуже круті схили, альпійські гребені і відсутність наскрізних долин роблять ці гори важкопрохідні. До заходу Понтійські гори знижуються до 900 м, максимальна висота їх там не перевищує 2000 м.
На півдні Туреччини, уздовж Середземноморського узбережжя, простягнулася складна гірська система під загальною назвою Тавр (Торос). У силу великих внутрішніх розходжень її розділяють на три частини: Західний, Центральний і Східний Тавр.
Західний Тавр – гірська система, що охоплює затоку і Анталью. На заході і сході затоки гори далеко вдаються в море, займаючи Лікійський і Кілікійський півострова. Досить високі гірські хребти (Бедаг, 3086 м, Ельмалі, 3073 м) розділені глибокими долинами, порізані каньйонами. Між хребтами Західного Тавра, особливо на півночі його, розташовані групи озер і глибоких улоговин (прісні озера: Бейшехир, Егридир, Сугла, солоні: Аджигель, Акшехир, улоговина Іспарта й ін.), які дали цьому району назва “турецька країна озер”. Трохи відокремлено розташовані хребти Султан (2581 м) і Егрібурун, що мають незвичне для Західного Тавра простягання з південно-сходу на північний захід.
Центральний Тавр виділяється серед сусідніх відрізків Тавра найбільшою висотою й альпійським типом рельєфу. Висота багатьох хребтів тут перевищує 3000 м. На заході до південного-заходу Центральний Тавр близько підходить до Середземноморського узбережжя, круто обриваючись у море. Лише в деяких місцях на узбережжя маються вузькі смужки алювіальних рівнин, як це можна спостерігати в районах Анамура, Аланії, Сіліфке і Фініку. Північно-східне продовження Тавра, зайняте хребтами Бинбога і Тахтали, відомо ще за назвою Антитавра. Ці хребти простираються з південно-заходу на північний схід і, знижуючи, зливаються з плоскогір'ям Узуняйла.
Східний Тавр простягнувся до півдня від р. Мурат і оз. Ван до східних границь країни. Східна частина його (район Хакяри) найбільш висока, висота гірських вершин тут наближається до 4000 м, а в гірському вузлі Джило перевищує її (4168 м). Хребет прорізаний глибокими ущелинами рік Євфрату і Тигру, що служать важливими шляхами сполучення.
До півдня від Східного Тавра розкинулася велика Діярбакирська улоговина, що поступово знижується на південь до Месопотамської рівнини, що лежить уже за межами Туреччини.
Розташоване між окраїнними горами Анатолійське плоскогір'я прийняте розділяти на Внутрішню Анатолію і Східну Анатолію. Перша з них представляє більш знижену частину плоскогір'я. Вона складається з ряду біс стічних улоговин, серед яких височіють на зразок островів лише окремі ізольовані низькогірні кряжі. Висоти тут збільшуються з заходу на схід з 800–1200 м до 1500 м. На одному з таких плато, на висоті 850 м. розташована столиця Туреччини - Анкара. У південній частині плоскогір'я піднімається ряд древніх вулканів. У центрі і на півдні Внутрішньої Анатолії численні озера і болота, звичайно солоні, часто з мінливими обрисами. У центрі плоскогір'я, на висоті близько 1000 м, знаходиться друге по величині в Туреччині (після оз. Ван) оз. Туз, відоме винятковою солоністю вод. Влітку озеро висихає, і дно покривається кіркою солі.
Східна Анатолія розташована між Понтійськими горами на півночі і Східному Таврі на півдні. На заході її відокремлює від Внутрішньої Анатолії хребет Акдаг. Східна Анатолія зайнята високими горами, у середньому від 1500 до 20110 м. Тут високі нагір'я сполучаються з глибокими улоговинами. Самі гори мають характер окремих масивів, а також довгих ланцюгів. Недалеко від кордону з Вірменією піднімається масив Великий Арарат, згаслий вулкан, найвища точка Туреччини (5165 м). Характерна риса його - строго конусоподібна форма. Вершина конуса покрита могутньою сніжною шапкою. Поруч з Великим Араратом піднімається Малий Арарат (3925 м)
У Східній Анатолії на висоті 1720 м мальовничо розкинулося оточене горами безстічне оз. Ван. Яскраваого синяв водяного дзеркала в сполученні зі сніжними шапками прилягаючих гір залишають незабутнє враження.
На заході Туреччини чітко виділяється гірський район Західної Анатолії, що включає прибережні частини Егейського і Мармурового морів. У Західній Анатолії гірські кряжі чергуються з глибокими, широко відкритими убік Егейського моря долинами рік. Перпендикулярне до морських узбереж простягання гірських хребтів викликало тут велику порізаність берегів Мармурового й особливо Егейського морів.
Хребти Західної Анатолії здебільшого середньовисотні, окремі ж з них, наприклад гора Улудаг (Малий Олімп), досягає майже 2500 м. Улудаг, велику частину року покрита снігом, є найбільш мальовничим місцем Північно-Західної Туреччини.
У межах Західної Анатолії, уздовж південного берега Мармурового моря, простягнувся ланцюг приморських рівнин з лагуновими прісними озерами: Апольонт, Ізнік, Маньяс, Сапанджа.
Крайній північний захід Туреччини, відомий за назвою Східної Фракії, представляє улоговину (долину лівого припливу р. Мариці – Ергене), облямовану з північного сходу невисокими горами.
