Фактичним володарем Індії після Семилітньої війни (1756–1763) стала англійська Ост-Індська компанія. Грабіжницька політика адміністрації компанії викликала обурення індійців і постійні повстання. Найбільшим було повстання сипаїв 1857–1859 рр. Воно стало приводом для ліквідації Ост-Індської компанії і підпорядкування цієї найбільшої у світі колонії безпосередньо британській королеві, яка в 1877 р. прийняла титул імператриці Індії. Територія Британської Індії наприкінці XIX ст. становила 4 859 300 км2, а населення – 289 млн 732 тис. осіб.
Індія – багатонаціональна країна, яку заселяли відмінні за мовою і релігією народи. Лише англійці вперше об’єднали Індію. Англійська стала мовою міжнаціонального спілкування. Сформувалася спільність інтересів усіх індійців стосовно колоніальної адміністрації. Зростання національної самосвідомості стало підґрунтям для формування національного руху за визволення Індії.
1885 р. – Було засновано Індійський національний конгрес (ІНК) – першу загальноіндійську політичну організацію, яка заявила про свою лояльність щодо британської влади, але висунула вимогу розширили самоврядування в Індії.
1905 р. – Було розпочато «пробудження Індії» – піднесення національно-визвольного руху. Приводом до його початку став поділ британцями Бенгалії на дві провінції за релігійною ознакою.
16 жовтня 1905 р. – За пропозицією ІНК у Бенгалії було проведено загальнонаціональний траур (фактично – страйк) на знак протесту проти поділу Бенгалії, який підтримала вся країна. Розпочався рух «свадеші» – масового бойкоту англійських товарів і розвитку їх власного виробництва індійцями.
Грудень 1906 р. – ІНК висловився за встановлення в Індії системи правління, яка існувала у британських домініонах – Канаді та Австралії. Гасло «сварадж» (самоуправління) радикали розуміли як незалежність, а помірковані – як самоуправління в межах Британської імперії.
Грудень 1907р. – Відбувся розкол ІНК на радикалів і поміркованих. Лідером радикалів став Бал Гангадхар Тілак.
1908 р. – Колоніальна влада заарештувала Тілака «за підбурювання до бунту». Його було засуджено до шести років заслання.
Липень 1908 р. – Індію охопила хвиля мітингів протесту проти засудження Тілака. У Бомбеї відбувся загальний шестиденний (за кількістю років засудження лідера радикалів) страйк робітників, у якому брали участь майже 100 тис. осіб.
1909 р. – Британська влада пішла на поступки: було збільшено представництво індійців у законодавчих радах провінцій при колоніальній адміністрації.
1911 р. – Було скасовано непопулярне рішення про поділ Бенгалії на дві провінції і перенесено столицю з Калькутти до Делі – історичного центру країни.
