Міське життя західних і північних областей Давньої Русі було схоже на європейське: розвивалося кам’яне будівництво, торгівля і ремесла, було введено Магдебурзьке право. У селах життя общини як і раніше залежало від урожаю, ворожих набігів і воєн, природних катаклізмів. У цілому ж на українських землях у Середні віки право на особисту свободу, на свободу віросповідання більшістю населення сприймалося як природне, і порушували його лише зовнішні вороги, навіть якщо це були воїни сусіднього князя.
Городяни жили у будинках, де комора, господарське приміщення, було заглиблене у землю, над нею будувався другий поверх; будинки були орієнтовані по сторонах світу; оточувала їх жива або дерев’яна огорожа, усередині якої разташовувався сад, господарські споруди, приміщення для худоби. Складався такий будинок наполовину з дерева, на 34 % із глини, на 16 % із каменя.
Міста були центром ремесел, у XII ст. там мешкало 15 % населення майбутньої України. Середньовічні міста зазвичай були оточені високими стінами – дерев’яними або кам’яними, з баштами, масивними воротами і глибокими ровами для захисту від нападу феодалів і навали ворогів. Жителі міста – ремісники і купці охороняли його від ворогів. Стіни, які оточували середньовічне місто, з часом ставали тісними і не вміщували всіх міських споруд. Навколо стін поступово виникали передмістя – посади, в яких жили ремісники. Ремісники однієї спеціальності часто оселялися на одній вулиці. Так виникали вулиці – ковальські,збройні, теслярські, ткацькі і т. п. Передмістя обносили новим кільцем стін і укріплень.
До монгольської навали було відомо близько 60-ти різних спеціальностей, до XV ст. – близько 200. Сировина для ремісників часто була привізна, але і на місцях видобували залізняк, сіль, глину.
Городяни займалися не лише ремеслами і торгівлею, але й сільським господарством, мали свої поля, пасовища і городи за міськими стінами, а іноді навіть у місті.
Кози, вівці й свині часто паслися на міських вулицях.
Міста були маленькі й тісні, в них мешкало не більше трьох-п’яти тисяч жителів. Тільки у дуже великих містах жило декілька десятків тисяч осіб.
Через велику кількість сміття і бруду часто спалахували епідемії. Траплялися й пожежі, оскільки будинки були дерев’яні і стояли щільно. Стіни заважали місту рости, тому вулиці середньовічних міст були вузькими, кривими, часто напівтемними, до деяких ніколи не надходили сонячні промені. Вуличного освітлення не існувало. Центральним місцем зазвичай була ринкова площа, неподалік якої розташовувався міський собор.
Селяни жили у напівземлянках, пізніше – у глинобитних будинках, біднота топила піч по чорному, у заможних людей печі були з димарем; спали на лавках, речі зберігали у скринях.
