Нерва (96–98 рр. н. е.). Проголосив політику примирення і корисних реформ. Було збільшено постачання Риму хлібом, відремонтовано акведуки, скасовано податки на спадок, перетворено італійську пошту на державну. Біднякам безкоштовно надавалася земля. Нерва дозволив повернутися всім, кого його попередник відправив у вигнання, і повернув їм конфісковане майно. «Усиновив» і зробив своїм наступником популярного полководця Траяна.
Траян (98–117 рр. н. е.). Останній і найбільш уславлений завойовник в історії Риму. Забезпечив період розквіту імперії. За його указом кожний сенатор повинен був укладати третину своїх статків у розвиток сільського господарства Італії. Було припинено використання провінцій для потреб Риму. Імператор велику увагу приділяв розвитку провінцій, надавав їх мешканцям права римського громадянства. На завойованих землях створив дві нові провінції – Дакію та Аравію. Збудував багато нових громадських споруд у Римі й перший постійний міст через Дунай завдовжки 1 км.
Адріан (117–138 рр. н. е.). Одним із перших імператорів відмовився від завоювань і збільшення кордонів імперії. Почав будувати на кордонах імперії захисні споруди (лімеси), щоб захиститися від нападів варварів. Покращив роботу державних установ. Мав надзвичайну пам’ять і особисто перевіряв усі прибутки і видатки скарбниці, діяльність намісників у провінціях. Заборонив власникам рабів убивати їх без суду. Дозволив приймати в римські легіонери мешканців провінцій. Увійшов в історію також як імператор-інтелектуал: писав вірші, підтримував акторів, музикантів, ораторів, письменників, учених.
Антпонін (138–161 рр. н. е.). Його правління було спокійним і благополучним. Майже не вів війн. За його наказом тривало спорудження лімесів на кордонах імперії у Шотландії та Германії. Заборонив переслідувати християн. Був противником будь-яких змін та нововведень. Скоротив видатки на нове будівництво і спрямовував гроші лише на відбудову споруд, зруйнованих стихійними лихами.
Марк Аврелій (161–180 рр. н. е.). Більшу частину свого життя провів у військових походах, ціною величезних зусиль намагаючись зберегти мир в імперії. Придушив повстання у Британії, виграв війну проти Парфії, відбив напади германців і сарматів на кордони імперії. Захоплювався філософією. Написав книгу «До самого себе».
Коммод (180–192 рр. н. е.). Уклав мир із племенами германців у центрі Європи та сарматами, відмовившись від війни у придунайських регіонах. Придушив повстання у Британії, Галлії та Африці. Увесь свій час присвячував армії та гладіаторським боям, а державні справи за нього виконували префекти і фаворити. Був убитий змовниками, а сенат схвалив цей учинок й оголосив Коммода ворогом вітчизни.
