Про першу половину життя відомого кошового отамана Запорозької Січі Івана Ждана (відомого також як Ждан-Ріг чи Ріг) дослідникам нічого не відомо. На історичну арену він виступив тільки в 1666 році, коли серед січовиків почалися непорозуміння та заворушення. Власне, саме тоді лівобережний гетьман Іван Брюховець- кий, будучи вже московським боярином, попрохав царя Олексія Михайловича надіслати в Україну своїх воєвод. Але козаки воліли краще шукати спільної мови з татарами, ніж терпіти присутність в Україні російських залог.
Саме тоді кошовим отаманом було обрано хороброго вояка Івана Ждана Новий кошовий вважав, що причиною всіх негараздів в Україні та на Січі є Іван Брюховецький, і тому одразу ж відправив гетьману листа, в якому сповіщав, що січовики ніколи не підтримають його зв’язків із Москвою. Коли ж у фортеці Кодак та Кременчук були призначені московські воєводи, запорожці зв’язалися з Петром Дорошенком і почали бойкотувати «московітів». Нарешті, вони домоглися того, що посланець російського царя утік із Запорожжя, кинувши все своє майно.
Але Брюховецький не бажав визнавати, що негаразди на Січі пов’язані з його політикою. Він уважав, що в усьому винна «схильність низового козацтва до зради», і запропонував московському урядові якомога швидше надіслати на Запорожжя воєводу Сафонова з великим загоном. Сам гетьман постійно тримав при собі піхотний полк І. Щербини та кінний полк Д. Раїча.
Восьмого травня 1667 року на Січі з’явився московський представник Є. Ладиженський. Він зустрівся з Іваном Жданом і поскаржився, що козаки напали на посольський караван і вбили кримського посланця. Ладиженський також попросив кошового надати йому особисту охорону, щоб дістатися кримського міста Шекермен. Однак кошовий заявив, що нічого не знає про напад, а щодо охорони, то це питання нехай вирішує козацька рада.
Отже, 10 травня запорожці відібрали в Ладиженського грамоти, царський наказ і казну. Ладиженський направив повідомлення про це до Москви, а сам залишився на Січі чекати відповіді.
Цар, отримавши таку звістку, звелів Брюховецькому розслідувати справу і з’ясувати, чи не знайшли січовики спільної мови з Петром Дорошенком. Гетьман, у свою чергу, направив до Запорожжя полкового осавулу Ф. Донця, щоб той докладно з’ясував випадок з убивством кримського посланця.
Дванадцятого травня козаки зібралися на раду, під час якої добряче насіли на свого кошового отамана. Ждан доводив, що вбивць татарського дипломата все ж таки слід відшукати; січовики ж на це відрубали: шукати винних не слід, бо й так усе ясно. Недарма ж речі вбитого мурзи заховані в курені самого Ждана. Тим часом хтось для доказу приніс лук мурзи, і тоді кошовий почав виправдовуватися: мовляв, ці речі йому подаровано, а звідки вони взялися – хто знає.
Запорожці обурилися спробі кошового пошити їх у дурні, скинули Івана Ждана з отаманства, а замість нього посадили О. Васютенка.
Подальша доля отамана Івана Ждана лишається невідомою.
