Запровадження республіканської форми правління.
Упровадження принципу єдності та неподільності республіки, загальної свободи, рівності та братерства.
Обов’язок держави надавати громадянам освіту і допомагати безробітним.
Законодавча влада надавалася Національним зборам, а виконавча – президенту республіки.
Кабінету міністрів як колективного органу виконавчої влади не існувало. Діяльністю окремих міністрів керував президент, а відповідальність вони несли перед Національними зборами.
Президент республіки обирався на чотири роки і не міг бути переобраний на другий термін. Його розпорядження набували чинності лише після затвердження їх відповідним міністром. У випадку відкладення засідань або розпуску Національних зборів президентом – останній позбавлявся посади.
Уведення загального виборчого права для всіх чоловіків віком від 21 року. Депутатами могли бути громадяни, які досягли 25 років. За свою діяльність депутати отримували платню.
Відбувалося фактичне відновлення монархічної форми правління у країні. Законодавча влада поділялася між Державною радою, яка мала право законодавчої ініціативи, Законодавчим
корпусом, що затверджував закони, і Сенатом, який наглядав за дотриманням Конституції і відповідністю законів її принципам.
Уся повнота виконавчої влади надавалася президенту. Він керував діяльністю міністрів, які відповідали лише перед ним.
Президент був головнокомандувачем збройними силами, мав право оголошувати війну й укладати мир, призначати на всі державні посади, видавати декрети з питань виконання законів, укладати союзні й торговельні угоди тощо.
Загальне виборче право поширювалося на всіх чоловіків віком від 21 року.
Виборці обирали депутатів Законодавчого корпусу, а президент призначав членів Державної ради і Сенату.
