У XIV ст. у сільському господарстві відбуваються помітні якісні зрушення. У цей час переважала примітивна експлуатація великих природних багатств земель – різні види мисливства (шкурка бобра цінувалась більше, ніж мірка пшениці). У XV ст. в Європі зростають ціни на худобу і зерно. Істотного розвитку на українських землях набуває тваринництво і виробництво зерна. З’являються фільваркові господарства. Поява водяних, а згодом і вітряних млинів.
Відмітною особливістю є ремесла поглиблення його спеціалізації. Наприкінці XV ст. існувало близько 200 ремісничих спеціальностей. Для захисту своїх інтересів і регулювання виробництва ремісники об’єднувалися в цехи. Перші цехи виникли в XIV ст. на Галичині та Закарпатті. Православні українці часто не могли вступити в цехи, оскільки їх членами могли бути лише католики. Позацехових ремісників, що з різних причин не могли вступити до цехів, називали партачами.
У цей період активізувалася торгівля. У містах улаштовувалися спеціальні майданчики для постійної торгівлі – базари. У XV ст. набула поширення ярмаркова торгівля. Перші постійні ярмарки виникли у Львові, Галичі, Луцьку, Києві. Українські землі опинилися в центрі активних торговельних відносин після падіння Константинополя (1453 р.). Активізується експорт зерна з земель до європейських країн, які раніше споживали візантійське зерно. Через Львів проходив єдиний для Європи торговельний шлях зі Сходом.
