Риба-лоцман (Naucrates ductor)

Належить до родини Ставридові (Carangidae). Тіло її видовжено-овальне, рило тупе, хвіст стиснутий з боків, у роті безліч зубів. Довжина – 20–30 см, зрідка доходить до 60 см. Подібний до макрелей (атлантичних скумбрій) за красою свого лускатого покриву. Основне забарвлення – синювате сріблисто-сіре, яке на спині стає темнішим і до черевної частини переходить у чисто-сріблясте. Малюнок складається з п’яти темно-синіх широких смуг, які оперізують тулуб і продовжуються також на спинний та анальний плавці.

«Я завжди вважав байкою, – говорить Коммерсон, – розповідь про лоцмана, але тепер я в цьому переконався на власні очі. Зрозуміло, що ці лоцмани пожирають шматки, які акула випускає з рота, але не зрозуміло, чому вона не проковтує їх, коли вони плавають у неї під носом. Якщо зловлять акулу, то лоцмани пливуть за нею, доки її не почнуть піднімати; аж тоді вони пливуть геть. Якщо вони не знаходять іншої акули, то тримаються біля корабля і часто прямують за ним протягом кількох днів, поки знову не зустрінуть акулу». Ці дані підтверджують усі спостерігачі, котрі згадують про цю рибу, і лише Беннет доповнює, що лоцмани завжди оточують одиночну акулу, а якщо кілька акул пливуть разом, то лоцманів там немає.

Причину дружби між цими рибами пояснюють по-різному. Одні гадають, що лоцман веде свою акулу на хижацтво, мабуть, сподіваючись, що і йому дещо перепаде; другі вважають, що лоцман відчуває себе в товаристві страшного хижака безпечніше від переслідувань швидких хижих риб. Очевидно, між обома рибами існує певна симпатія, і не тільки лоцман піклується про акулу, але й вона піклується про свого поводаря.

«Дорогою до Єгипту, – розповідає мореплавець Жоффруа Сент-Ілер, – до корабля підпливла під час штилю акула, а з нею два лоцмани, які трималися на певній відстані. Вони двічі оглянули корабель з одного кінця до другого і, не знайшовши нічого їстівного, попливли геть і повели з собою і свою акулу. Тим часом один матрос настромив сало на гачок і кинув у море. Риби вже відпливли далеченько, але все-таки почули сплеск, повернулись і, почувши сало, поспішили знову до своєї володарки, яка в цей час гралася, перекидаючись на поверхні води. Акула миттю повернула назад, супроводжувана з боків своїми маленькими друзями, які буквально наштовхнули її на сало, оскільки вона, мабуть, не чула його. Спочатку акула відкусила шматок приманки, захопила ще раз, повисла на гачку і була витягнута на корабель. Через дві години зловили одного з лоцманів, які все ще плавали навколо корабля».

Лоцман зазвичай пливе попереду акули, крутиться біля її пащі або ж ховається під одним з її грудних плавців, іноді ж кидається то в один, то в другий бік, ніби виходячи на розвідку, і потім знову, як вірний раб, повертається до акули.

Більшість мореплавців думають, що лоцман харчується послідом акули, але Беннет стверджує, що знаходив у шлунку спійманого лоцмана тільки маленьких рибок. Можливо, що лоцман їсть і те, й інше.

М’ясо лоцмана, за одностайним свідченням усіх, кому випало рідкісне задоволення скуштувати його, смачне і схоже на м’ясо макрелей.