Обжинки – кінець жнив. Назва походить від слова «обжинатися», тобто «закінчувати жнива». Головною метою обжинків було – забезпечити майбутній урожай.
В останній день жнив женці збирались гуртом на чиємусь лану і, співаючи, в’язали останній сніп. Вважалося, що в цьому снопі зібрана вся життєдайна сила поля. У різних місцевостях він мав свою назву: іменник, дідух тощо. Його прикрашали калиною, квітами, перев’язували стрічками і врочисто заносили до хати. На Новий рік його ставили на покуті, а виходячи в поле для першого засіву, домішували до насіння вимолочені з нього зерна.
Важливе значення мав і обряд завивання спасової бороди (на Поліссі – перепелиця, на Волині – коза). «Бородою» була невелика кількість нескошених колосків, які залишали в полі, щоб забезпечити родючість на наступний рік. Між стеблами розпушували землю і засівали її зерном із трьох колосків. «Бороду» перев’язували червоними нитками або стрічками. У деяких місцевостях поруч клали скибку хліба та трохи солі, ставили воду і співали: «Оце тобі, борода, хліб, сіль і вода!» Потім приказували: «Роди, Боже, на всякого долю – і на бідного, і на багатого!» По закінченні жнив женці качалися по полю, щоб на той рік спина не боліла, а також щоб мати-земля повернула втрачені сили.
Жінки ворожили на врожай, тричі кидаючи позад себе серпа. Якщо він, падаючи, вдарявся гострим кінцем об землю, то в наступному році можна було чекати на врожай, а як тупим або держаком – погана прикмета.
Співали обжинкові пісні, які славили працелюбність. Яскравим моментом був вибір царівни – дівчини або жінки, яка відзначилася під час жнив. На голову їй надягали найпишніший вінок із колосся та квітів і, співаючи, вели її в село. На Поділлі робили ще й так звану квітку – сплітали разом п’ять або шість невеличких снопиків.
