Забарвлена зверху в буро-жовтий з металевим полиском колір, на спині і хвості – у темно-горіховий з чорними і зеленими смужками, на грудях – у жовто-бурий, на нижньому боці тіла – у буро-сірий.
Дикі індички великих розмірів, важать до 8 кг (індик). Довжина індика 100-110 см, самки – 85 см. Ноги довгі, міцні. Голова і верхня половина шиї блакитні, неоперені. Є так звані «бородавки» червоного кольору: на лобі біля основи дзьоба звішується м’ясистий придаток, на горлі висить складка шкіри. Вважається родоначальником домашньої індички.
У Центральній Америці індичку замінює чудова плямиста індичка (Meleagris ocellata) дещо менша за неї, яка поєднує в собі красу павича з тілом індика.
У плямистої індички дуже гарне барвисте пір’я. Шия, верхня частина спини і груди – зелені; нижня частина спини і надхвістя – блакитні із зеленим блиском. Усе пір’я із золотистозеленою облямівкою. На верхніх покривних перах хвоста чудові зелено-блакитні плями, ніби очі; махові пера – з білими смужками, стернові – червонувато-сірі. Голова і шия блакитні з червоними «бородавками».
Індики часто живуть великими зграями, для знаходження їжі вони мандрують лісовими просторами, бігаючи вдень по землі й відпочиваючи вночі на високих деревах.
Самці збираються в зграї від 10 до 100 особин і відшукують корм виключно для себе. Самки зі своїми напівдорослими дитинчатами збираються в інші зграї, і так усі разом посуваються все далі й далі, допоки шлях їм перетне яка-небудь широка річка. Тоді вони збираються на найвищому місці і залишаються тут кілька днів, ніби радячись, перш ніж переправитися на інший берег. Самці надуваються і квокчуть, мовби підбадьорюючи себе; самки і пташенята намагаються їх наслідувати; аж ось вони наважуються і за сигналом, поданим індиком-ватажком, сміливо перелітають через річку.
Індички – другі за розмірами свійські птахи після страусів. Жива маса дорослих домашніх індиків 9–35 кг, індичок – 4,5–11 кг.
У середині квітня самка відшукує собі підхоже місце для гнізда, намагаючись приховати його навіть від самця. Гніздо являє собою заглиблення в землі, вистелене пір’ям; у кладці 10–15 яєць. До гнізда самка підходить дуже обережно, і коли залишає його, то неодмінно прикриває яйця сухим листям.
Іноді трапляється, що кілька самок кладуть свої яйця в одне місце; у такому разі одна з них завжди охороняє гніздо, тож слабкі хижаки не в змозі завдати шкоди виводку. їжа цих птахів – переважно так звані іллінойські горіхи та ягоди дикого винограду; але вони їдять також різного роду трави і злаки, хлібні рослини, плоди і комах.
Спочатку індички мешкали в лісистих місцевостях Північної та Центральної Америки, але зараз через надмірне полювання кордони їхньої поширення у природному середовищі значно звузилися. Це щільні птиці з темними зеленувато-сірими пір'ям, що має чорну облямівку. Самець звичайної індички (Meleagris gallopavo) має великий виріст на шиї. Довжина птахів досягає 1,25 м, їх утримують повсюдно як свійських птахів.
