Людина не може без шкоди для організму пити морську воду. А морські рептилії її п’ють.
П’ють морську воду і птахи – мартини, альбатроси, буревісники.
Анатоми знайшли у них біля очей солевивідні залози, свого роду «сльозові нирки», які зайву сіль з організму виводять навіть швидше, ніж справжні нирки.
Зрозуміло, що, маючи такий продуктивний «перегінний апарат», мартини, баклани, альбатроси, буревісники й пелікани можуть без шкоди пити морську воду. Слізний «сепаратор» очистить її від солей, і тканини організму одержать прісну воду.
Цікаве пристосування виявлено в буревісника. Зоологів дивувала будова його ніздрів: вони мають трубочки на дзьобі, ніби спарені стволи рушниці.
Різні були пояснення дивної форми цих ніздрів. Але виявилось, що ніздрі-трубки схожі на двоствольний пістолет не тільки за формою, а й суттю: вони «стріляють» солоними крапельками, які виділяє сльозова залоза. Годинами ширяючи над хвилями, буревісники рідко опускаються на воду. Під час польоту зустрічний потік повітря дуже ускладнює виділення з ніздрів насиченої сіллю рідини. Тому природа потурбувалася про «водяний пістолет» для буревісника: з трубчастих ніздрів із силою, яка долає опір вітру, вибризкуються сльози.