Стоунхендж – восьме чудо світу. В усьому світі нема нічого подібного до цих суворих руїн.
Але старовинна кельтська легенда розповідає, що Стоунхендж створив чарівник Мерлін. Це він, великий маг, з допомогою свого чарівного слова і чудесної сили переніс громіздкі кам’яні брили з Ірландії в містечко Стоунхендж і спорудив там святилище, що пережило віки,– найзнаменитіший на Британських островах і в усьому світі мегаліт (у перекладі з грецької – великий).
Вчені вважають, що ці стародавні камені були храмом друїдів, а будівничі його мали глибокі знання в галузі математики й астрономії.
Стоунхендж – це подвійний круговий мур із встановлених вертикально великих каменів. І зведений він був, на їхню думку, між III і II тисячоліттями до нашої ери.
Від Презелійських гір до Стоунхенджа навпростець - 220 км.
Але з урахуванням неймовірно важкого «вантажу» доводилось обирати не найкоротший шлях, а найбільш зручний.
Шлях добувачів каменів був довгий і важкий. Деякі з них гинули по дорозі. Особливо небезпечним був водний шлях – головним чином через шторми, зустрічні вітри і течії. Човни посувалися вперед дуже повільно: адже правились вони, як ми пам’ятаємо, з допомогою жердин чи примітивних весел. Наземний шлях також вимагав неймовірних зусиль – пересувати багатотонні кам’яні брили по суходолу було ще важче. Восени камені зосереджувались на місці, розташованому за три кілометри від Стоунхенджа – і каменедобувачі повертались додому. А «вантаж» залишався на березі до наступного літа: камені встановлювали неодмінно в день літнього сонцестояння. Ось тоді і закінчувався довгий «священний шлях».
У день церемонії, до сходу сонця, завершувався останній етап: до Стоунхенджу по спеціальній дорозі завширшки 14 метрів прямувала урочиста процесія. Облямовували дорогу рови і насипи. Вона тяглася вгору дугою, полегшуючи піднімання на священний пагорб, і вела суворо на схід – туди, де сходить сонце.
Деякі камені в Стоунхенджі утворюють прямі ряди, спрямовані в бік сходу і заходу сонця і місяця. Напевно, для древніх це мало життєво важливе значення: вони мали точно знати дні, коли належало поклонятися духам померлих предків.
На частину питань одержано відповіді, але дуже багато ще залишається загадок. Наприклад, так і не знайдено пояснення тому, як будівельникам вдавалося укладати величезні плити-перекладини, що вінчали кожну пару вертикальних каменів, укладаючи їх на одному рівні з точністю до кількох сантиметрів...
Стоунхендж незмінно приваблює до себе туристів, приголомшуючи своїми розмірами, могутністю, досконалістю. На згадку про це дивне місце багато з них прагнуть взяти з собою уламок стародавнього каменя... і повертаються ні з чим – камені Стоунхенджа напрочуд міцні і не піддаються молоткам любителів старовини.