За матеріалом нагрудний одяг поділяли на суконний, полотняний, хутровий і комбінований. Найстарішою частиною народного одягу є безрукавка: у гірських районах – це кірсетка, західних – бруслини, лейбики, кабалі, катанки тощо. Безрукавки прикривають груди і спину, сягаючи звичайно до талії, а часом майже до колін. Шили їх із домотканого, пізніше з фабричного матеріалу, кроїли найчастіше з одного шматка тканини, перегнутого на плечах.
На Закарпатті до початку XX ст. збереглася бунда (камазоля) – хутрова безрукавка прямоспинного крою. Короткі (до пояса) хутрові безрукавки обшивались візерунками рослинного орнаменту Примітивну форму безрукавки зберегли кептарі у населення гірських районів Карпат, локальні відмінності яких виявляються в довжині та прикрасах. На Гуцульщині їх прикрашали вишивкою, плетивом, сап'яновими аплікаціями, нашиттям, шнурками, мідними капелями.
Для бойків, лемків, покутян, буковинців, гуцулів характерні короткі безрукавки. У всіх цих груп населення жіночі безрукавки за кроєм та художнім оформленням майже не відрізнялися від чоловічих.
До нагрудного одягу належать різноманітні камізельки. які шили з доморобного полотна, сукна або бавовняної тканини. З середини XIX ст. з'явився різновид безрукавки – кірсетка, що складалася з ліфа та поширеної від талії нижньої частини, з вусами або без них. Вона була поширена у центральних та східних областях України. Носили її і чоловіки, і жінки. Для Придніпров'я характерні кірсетки, які облягали стан і розширювались від талії вусами. На початку XX ст. камізельки у західних областях витіснилися кірсетками, приталеними, багато оздобленими, різноманітними за формою та матеріалом. У центральних областях України наприкінці ХІХ - початку XX ст. традиційну безрукавку під впливом міста змінив жилет.
