Багато видів гадрозаврів мали на своїх головах кісткові гребені різних форм, порожнисті всередині, які з’єднувалися з носом. До цього часу серед палеонтологів триває чимало дискусій із приводу функції цих гребенів. Спершу думали, що гребінь був органом нюху, а також служив «трубкою для підводного плавання». Але недавні дослідження засвідчили, що гребінь – цілком придатний орган для видобування звуків. Цими звуками гадрозаври спілкувалися, впізнавали один одного, справляли відповідне враження на самиць, закликали на допомогу або попереджали про небезпеку, що наближалася.
Звуки були низькими, схожими на створювані великими оркестровими духовими інструментами, і могли чутися на великій відстані. Очевидно, для того щоб було легше розпізнавати представників свого виду, гребені різних видів гадрозаврів мали різні форми і подавали різні сигнали.
Дитинча гадрозавра народжувалося без такої «прикраси». Гребінь розвивався поступово і сягав найбільших розмірів у дорослої особини. Вважають, що гребені самців були більшими, ніж у самиць того ж виду, а під час шлюбного періоду ставали яскравішими.