Витинанки – один із видів українського народного декоративного мистецтва, що має глибокі й багаті традиції. Це сюжетні та орнаментальні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого й кольорового паперу. їх використовували для прикрашання стін, вікон, полиць, груб, коминів, печей.
Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з’явилися у середині 19 ст. незалежно від писарських і дворянських витинанок.
Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропоморфні та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створити сталі структури, композиції.
Стінопис – рід монументального і декоративного малярства, виконуваного безпосередньо на стіні або на штукатурці, закріпленій на стіні, в якому фігуративні образи і декоративні орнаменти підпорядковуються архітектурним формам. У стінописі користуються різною малярською технікою: фреска, альсекко, енкавстика, темпера, клейові фарби, олія; за новіших часів використовують синтетичні гумові фарби тощо. До стінопису зараховують також мозаїку.
У своїй більшості в Україні стінопис використовувався для оформлення церкви та християнських соборів. Стінописці Київської і Галицько-Волинської держави частково використовували знання і досвід західноєвропейського мистецтва, безпосередньо італійського.
Поряд зі стінописом, виконуваним професійними митцями, розвивався народний стінопис – розпис стін хат зовні і всередині.
Різні області України виробили власні методи і зразки стінопису. Спершу прикрашали будинки фарбуванням (підмазуванням призьби, зовнішніх стін різними кольорами глини або крейдою); з другої половини 19 ст. впроваджено орнамент–зовні навколо вікон і дверей, на віконницях і як фриз під стріхою. Всередині хати головним об’єктом розпису була піч, стіна над полом, на якій намальовано килим і, рідше, стеля та сволок. У розпису переважав рослинний орнамент, інколи зображували птахів або казково-фантастичних звірів та риб. Розпис виконували просто на стіні, зазвичай кілька разів на рік, через це він був нетривкий. За останні десятиліття мотиви народного розпису мають широке застосування у прикладному мистецтві: на тканинах, порцеляні і майоліці, для прикрас будинків тощо.