Відтворюючі види діяльності людини будь-якої історичної доби були можливими лише при наявності транспортних засобів. З їх допомогою налагоджували і підтримували також економічні, політичні, культурні та побутові відносини, заселяли й освоювали нові території.
Становлення та еволюція транспорту визначалися відповідним рівнем розвитку продуктивних сил і певними умовами життя населення, а його видова структура залежала від конкретних природно-географічний та історичних факторів, виробничо-господарської спеціалізації жителів, сформованих народних традицій упродовж тисячоліть. Удосконалюючи конструкцію і технологію виготовлення конкретного транспортного засобу, людина мала головну мету – поліпшити його вантажопідйомність, мобільність, прохідність та експлуатаційну надійність.
Залежно від способів пересування транспорт поділяється на дві великі групи: водний і сухопутний. Для кожної з цих груп були характерні ще певні історико-культурні та локальні види, підвиди і варіанти засобів транспорту.
Як засвідчують численні археологічні, писемні й етнографічні дані, витоки окремих його видів і варіантів сягають ще доби мезоліту і неоліту (пліт, довбаний човен), а також епохи енеоліту (в'ючно-верхове освоєння коня, сани, віз). Потім виникли нові моделі водного і сухопутного транспорту, удосконалювалася конструкція їх ходової частини і форма кузовів, упряж тяглових тварин (вола і коня).
У Середньовіччі в Україні набули розповсюдження різні вантажні судна, а також різні моделі зимового і літнього виїзного транспорту Все це поліпшило умови повсякденного життя місцевого населення, посилило розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі, господарсько-виробничу спеціалізацію українців загалом.