Усі обряди, пов’язані з народженням дитини, можуть бути трактовані як акт прийому новонародженого в рід, громаду. Основним із цих обрядів є хрестини, які в Україні влаштовувались за загально-християнським зразком, хоча і з певними регіональними особливостями.
Хрестини намагалися зробити в день народження, оскільки до цього, за звичаєм, матері не можна було годувати дитину.
Батько і мати не заходять до церкви під час самих хрестин, не приймає дитини тощо. Головними дійовими особами обряду є кум і кума. На Україні відомі дві форми кумівства: одна пара і кілька (до 20). Якщо кумів є кілька пар, вони діляться на «старших» і «молодших», «хресних і підхресних». Усіх кумів вважають членами родини, вони повинні опікуватись дитиною не менше за рідних. У всіх східних слов’ян широко розповсюджений такий звичай: якщо перша дитина помре, до другої запрошують як кумів перших зустрічних, вони вважаються «божими кумами». Звичай також вимагав, щоб хрещені батьки обирались не з родичів, крім того, брали за кумів лише тих, хто мав дітей.
Приходили куми на хрестини із «крижмом» – лоскутом білого полотна, яким під час обряду покривали дитину, а потім робили пелюшки, і обов’язково приносили хліб. Перш ніж нести дитину до церкви, баба-повитуха купала немовля, загортала у сорочку, клала на вивернутий кожух, а потім передавала кумові, який разом із кумою ніс дитину до церкви.
Після церковного обряду відбувалась гостина – обід, який в народі звали «кашею». На початку обіду хрещені батьки ламали обрядовий хліб і наділяли всіх гостей. Каша з медом подається у горщику, який потім розбивається об підлогу або об стіл, що символізує оновлення життя, а на Волині черепки ще й викидають на город, щоб гарбузи родили.
Після побажань щастя і здоров’я новонародженому недопиті чарки виплескували на стелю, а на прощання кожному з гостей баба-повитуха дарувала «квітку» зі словами: «Даю вам квітку, щоб наша дитина цвіла, як «квітка», інколи замість «квітки» дарували «виноград» – варені яблука й груші.
Одержавши ім’я, а значить і святого-заступника, дитина ставала, з точки зору народу, захищеною від багатьох напастей і злих сил, тому із хрестинами поспішали, особливо якщо дитина була слабенька.
У день після хрестин влаштовували ще одне свято – похрестини. Гостей приймали на честь дитини, щоб вона росла розумною. Гостей і повитуху пригощала сама породілля, гості давали дитині гроші, а після обіду везли бабу-повитуху на бороні до корчми.
