Упродовж тижня, починаючи з Різдва, люди не працювали, а лише святкували. Особливо пишними були вечори. З нагоди Щедрого вечора, що припадає на 13 січня, готували другу обрядову кутю. Дехто навіть різав чорну курку, щоб «інші добре неслися», адже саме з цією породою курей пов’язані численні забобони (якщо чорна курка починала співати півнем, то їй одразу ж відрізали голову, «оскільки вона віщувала покійника в родині»). У Наддніпрянщині пекли пироги з м’ясом і смажили гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України робили бублики, а на Гуцульщині – вареники.
Сідаючи до вечері, кожен надягав нову або свіжовипрасувану сорочку і користувався спеціально поміченою ложкою. Господиня просила дітей вийти з хати, а біля батька, що сидів за столом, клала стільки пирогів, щоб його не було за ними видно. Після цього запрошувала дітей до світлиці.
– Мамо, а де, – запитували вони здивовано, – наші тато?
– А хіба ви мене не бачите, діти?
– Не бачимо, тату!
– Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили, – відказував батько і запрошував усю родину до столу, до «щедрої куті» – «щоб у достатках і спокої других свят дочекатися!»
