Сватання, як правило, відбувалось після того, як хлопець і дівчина домовлялися побратися. Бувало й так, що долю дівчини вирішували батьки без її згоди.
Наречений обирає собі старостів, один з яких старший, а другий молодший, вони з хлібом ідуть до батьків дівчини. Після переговорів із батьками досягається згода, і староста з батьками обмінюються хлібом, батько благословляє дочку, вона передає рушники і хустку нареченому. Молодому дівчина на знак згоди підносить хустку.
Бували, однак, випадки,коли дівчина не давала згоди на одруження. На знак відмови вона повертала старостам принесений ними хліб або ж підносила молодому гарбуза чи макогона.
Як не дивно, але існувало і сватання дівчини. «Прийміть мене, мамо, я ваша невістка» – такими словами, як не дивно, два століття тому дівчина починала сватання. Згідно з існуючими звичаями, вона мала на це таке саме право, як і хлопець.
Проте в міру того як зростала роль чоловіків у суспільній сфері, такі звичаї поступово забувалися.
Після сватання відбуваються оглядини, знайомство батьків молодят, де обговорюються всі деталі майбутнього обряду.
Заручини практично повторюють сватання, але з тією відмінністю, що молоді сідають за столом на покуті, куди їх заводить староста, тримаючи середину рушника, кінці якого розташовуються в руках молодих, а батьки благословляють дітей.
Після усіх церемоній молоді вважалися зарученими і відтепер не могли відмовитися від шлюбу. Відмова вважалася за безчестя, яка тягла за собою матеріальне відшкодування.
Напередодні весілля влаштовували прощання нареченої та нареченого з дівочою й парубоцькою свободою, що втілювалося в обряді дівич-вечора.
