За тиждень після Різдва, 14 січня, за старим стилем, весь український народ святкує Новий рік. Новий рік – одне з найдавніших, найпопулярніших та найвеселіших календарних свят.
Напередодні Нового року, тобто 13 січня, готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі і кутя, і ковбаси, і холодець, і шинка...
Щедрий вечір уособлює залишок дохристиянського звичаю, що за християнським календарем збігається з днем преподобної Меланії та Василя. Цього дня батько ховається від своїх дітей за символом багатства та щедрості – за пирогами.
Діти повинні вдавати, що в цю мить батька не бачать – так велить традиція. Вони мусять запитувати в матері, де ж тато подівся. А «здивована» мати бажає, аби й наступного року діти за пирогами батька не помітили. Після цього господар хреститься та запрошує родину до столу – до щедрої куті. Тільки посідали за стіл, а під вікном уже щедрують. Виглядає це так: гурт дівчат стає у коло, а в середині – «береза» з ліхтарем – найбільш голосиста дівчина, яка і заводить коляду або щедрівку, всі інші її підхоплюють. Ліхтар, який дівчина носить у руках, прив’язують до довгої тички, щоб здалеку було видно, що йде дівоча коляда.
Молодь цього дня «козу» водить. Саму «козу» здебільшого роблять із дерев’яної палиці, один із кінців якої слід розколоти – це будуть роги. Роги можна прикрасити на власний смак, зокрема, можна прив’язати дерев’яні ложки – козячі вуха. З протилежного боку палиці чіпляють якийсь віхтик – це буде козячий хвіст. Коли «коза» готова, її треба «одягти» в старий кожух хутром нагору, але так, щоб видно було, де в цієї імпровізованої кози «морда». Рукава кожуха мають звисати вниз – це «ноги» «кози». От той, хто цього вечора «коза», залізає під кожух, однією рукою тримається за прикрашену палицю та крутить «хвостом». Окрім «кози», компанія вибирає на вечір «кота» – зазвичай це наймолодший хлопець із гурту; до обов’язків «кота» входить носити торбу, нявчати та просити сала.
Дійство «ведення кози»починається з настанням темряви. Діти підходять до будь-якої хати й просять:
– Пустіть у хату, бо вже так «коза» змерзла! Господар відповідно до звичаю наче відмовляється:
– Дуже тісно в домі, ніде «козі» розгулятися. – А діти продовжують просити:
– Та пустіть уже, бо несила – так змерзла!
Традиція вимагає, щоб тричі господар відмовив «козі» й тільки потім запитав дозволу в господині. І тоді «коза» вже звертається до господині:
– Хазяйко, будь ласка, пустіть, бо замерзну не тільки я, але й козенята!
– Уже пізно, та й діти сплять – ви їх налякати можете. Навіщо ви нам здалися?
І знову тричі господиня відмовляє (а для цього їй ніколи не бракує причин), а «коза» все проситься. Нарешті дозвіл від хазяйки дому отримано:
– Добре, ідіть, але дивіться – співайте добре!
Ось тепер уся ватага дітей заходить до хати, знімає шапки, вітається з присутніми. «Коза» починає співати. Діти господарів тішаться з того, що відбувається в оселі, їм дозволено смикати «кота» за вуса й «козу» за хвіст. У цей час підспівує решта гурту, оповідаючи в пісенній формі поневіряння бідної «кози». Під час співу «коза» намагається відтворити пантомімою слова пісні. Ясна річ, у кінці пісні падає та вдає, ніби мертва. Щедрівники хором співають далі, жартома перелічуючи, які харчі зарадять лиху й оживлять «козу».
Коли пісні доспівано, весь гурт дітлахів-щедрувальників звертається до хазяїв в один голос із побажанням здоров’я та святковими вітаннями, всі кланяються господарям. І тепер діти отримують із рук господаря заслужені солодощі, дрібні гроші тощо. Отак, досхочу пощедрувавши, молодь збирається в одному домі разом і продовжує веселитися. У перший день Нового року хлопчики-підлітки удосвіта оббігають оселі рідних і сусідів, щоб посіяти в їхніх домівках зерно і привітати з Новим роком. Перше, зазвичай, посівають вдома. За це батьки обдаровують своїх посівальників грішми та ласощами. Хлопці насипають зерно в спеціально сплетені рукавички або просто в кишені. Заходять до хати і просять дозволу посівати.
Побажання, які висловлюють діти під час посівання, виконують речитативом, наприклад:
Сійся, родися,
Жито, пшениця,
Всяка пашниця.
Зверху колосиста,
Зісподу корениста.
Будьте зі святом здорові,
З Новим роком!
Посівальників, що ходять невеличкими групами, приймають як найбільш бажаних гостей: запрошують сісти до столу, щоб свати сідали (так кажуть там, де є незаміжні дівчата).
Після закінчення всіх обрядових дій господарі пригощають їх яблучками, бубликами, свіжоспеченими млинцями, часто дають і дрібні гроші.
Перший посівальник на Новий рік зазвичай буває і першим полазником. Саме через полазників і виник обряд посівання. За повір’ям, такий гість мав неодмінно принести родині щастя або невдачі протягом року. Найкращими полазниками вважалися особи чоловічої статі. І вже зовсім зле, якщо перевідувала жінка, особливо стара. «Від такого полазника, – казали з цього приводу, – цілий рік добра не буде».
Ось такі традиції та обряди побутували в українському народі під час святкування Нового року.
Як красиво прикрасити будинок або квартиру до Нового року своїми руками.
