Палеонтологи та археологи з Університету Кальярі (Сардинія, Італія) з колегами з австралійського Університету Джеймса Кука досліджували стародавні останки з нетипового поховання в некрополі Монте-Луна. Це єдина зі 120 могил, де людина виявилася похованою обличчям донизу, а на черепі виявлено отвір від цвяха. Вчені припускають, що ця молода жінка померла від падіння під час нападу епілепсії понад чотири тисячі років тому.
Некрополь Монта-Луна розташований на пагорбі за приблизно 30 км від адміністративного центру Сардинії – міста Кальярі. Вченим відомо, що цвинтар використовували з VI до II століття до н. е.
Поховальне приладдя дало змогу археологам точно датувати знахідку: жінка була похована в останнє десятиліття III – перше десятиліття II століття до нашої ери. Це перехідний період між місцевою пунічною культурою і римською, коли Сардинія перейшла під владу імперії після Першої пунічної війни.
Аналіз таза, зубів і кісток скелета показав, що дівчині було від 18 до 22 років, коли вона загинула. Дослідники також виявили у жінки свідчення травм двох типів, які вона отримала незадовго до або в момент смерті. Перша – це удар потилиці тупим предметом, який, найімовірніше, стався під час випадкового падіння. Друга – невеликий отвір від гострого предмета чотирикутної форми, що нагадує давньоримський цвях.
Разом із положенням тіла обличчям донизу в могилі, все це вказує на наявні тоді вірування про епілепсію. Тоді вважали, що деякі хвороби були спричинені міазмами, тобто «поганим повітрям». І отвір від цвяха, найімовірніше, нанесли після смерті як ліки від передбачуваного «зараження» епілепсією оточуючих.
«Нині відомо, що епілепсія – захворювання мозку, і вона не може передаватися іншим людям, але тоді люди вірили, що ця хвороба, яка вбила людину під час нападу, може бути проблемою для всієї спільноти», – Даріо Д'Орландо, археолог та історик з Університету Кальярі.
Цей засіб «лікування» описано в I столітті н. е. давньоримським істориком і письменником-ерудитом Плінієм Старшим: у нього є рекомендації прибивати частини тіла після смерті від епілепсії, щоб запобігти її поширенню.
Автори дослідження припускають, що поява цієї практики в пунійців пояснюється впровадженням у той період римських ідей, на які, своєю чергою, вплинули давньогрецькі вірування. Однак не всі експерти з цим згодні: дехто вважає, що в сільській місцевості Сардинії культура залишалася «рішуче пунічною», і це були їхні власні традиції, схожі на погляди інших середземноморських народів.
