Це свято відзначається на честь першого (IV ст.) і другого (V ст.) віднайдення (обретіння) голови Іоана Предтечі.
За свідченнями церковних джерел, після відсічення голови Іоана Хрестителя, тіло було поховане його учнями в самарійському місті Севастії, а голова – таємно – на горі Ємонській. Через багато років під час будівництва храму на цій горі й відбулося перше віднайдення (обретіння) голови Іоана Предтечі. Щоб не було вчинено наруги, вона була знову похована у збудованій церкві. Після запустіння церкви (у 452 р.) відбулося друге віднайдення (обретіння) голови Іоана Хрестителя. Святиня була перенесена в Едессу, а пізніше – в Константинополь.
Свято Обретіння стало називатися в народі «Обертіння». У зв’язку з цим кажуть, що цього дня «чоловік до жінки обертається і птахи обертаються з вирію», «обертаються до нас головами, збираються летіти до нас», «діти – до хліба, а птахи – до гнізд», «на Обретіння прилітають із вирію птахи – це святий Іоан чудом своєї голови повертає їх назад додому».
У цей час і справді відбувається повернення пернатих гостей. Першими прилітають жайворонки. За ними селяни ворожили на врожай: якщо жайворонки летять високо над землею, то це вони «до Бога летять молитися» – буде врожай на збіжжя, якщо ж летять над землею низько, то це вони «загубили ціп по дорозі» – буде неврожай.
Ранньої весни повертається з вирію і чорногуз. У народі вірили, що господарство, в якому є гніздо чорногуза, щасливе й забезпечене від пожежі: «чорногуз хату від лиха береже». Руйнувати гніздо цього птаха вважалося великим гріхом, а крім того, було й небезпечно, оскільки «хто зруйнує гніздо, у того хата згорить».
На Поділлі, коли господар уперше навесні бачив бусла, простягав до нього шматок житнього хліба і казав: «Бусел, бусел, на тобі гальвоту, дай мені жита копу». Так він накликав на своє поле врожай. А найбільше очікували чорногузів дівчата. Якщо дівчина весною вперше бачила бусла, що ходив полем або стояв, то це означало, що свати оминатимуть оселю, якщо ж птах літав – невдовзі засватається. Але особливо остерігалися сидячого чорногуза – «бо доведеться ще довго дівувати».
Побачивши у небі журавлів, селяни рахували їх: скільки було птахів, стільки грошей мало коштувати жито. Великим гріхом вважалося зруйнувати гніздо журавля.
