Свято свят, найголовніше православне свято. Цього дня душа ніби переповнюється світлою радістю, цьому сприяє і природа, яка скинула окови зимового сну і в єдиній гармонії із Вселенською радістю зустрічає воскреслого Христа.
Уночі перед Великоднем уся родина бере участь у своєрідному ворожінні: треба покласти в посуд, наповнений водою, монетку та крашанку. Той член родини, який прокинеться раніше за усіх інших, і є господарем монети й крашанки, є найщасливішим цього свята. Здебільшого такий великодній подарунок отримує дівчина на порі, якщо така є в родині.
У деяких регіонах України проти ночі перед святом не можна спати, це правило стосується навіть дітей і літніх людей. Вважається, що коли людина засне, у її сон нечиста сила може проникнути. У крайньому разі дозволяється куняти, але не в ліжку, ліжко навіть розстеляти не можна.
Вважається, що у Великодню ніч відкриваються усі земні скарби, які світяться на землі чарівними вогниками, проте побачити їх може лише найменша дитина в родині, та й то якщо помисли її чисті.
Звечора усі йдуть до церкви на всеношну. В красивих кошиках до церкви несуться різноманітні наїдки — сало, хрін, печінка, голубці, все на що здатна кулінарна фантазія, окрім оковитої. Урочиста процесія з півчою та священиком освячує і благословляє все це добро.
На Великдень до церкви збирається така сила людей, що не всі й у церкву можуть увійти. Ті, хто спізнився й тому не помістився в приміщенні, стоять на вулиці перед церквою та слухають святкову службу.
Після богослужіння із церкви виносять хоругви, хрест, потім усі покидають церкву слідом за священиком.
Потаємні бажання, загадані під час великоднього богослужіння, мають магічну силу, як і майже все, що пов’язане із цим чудовим святом. У відповідь на священикове «Христос Воскрес!» треба відповідати «Воістину Воскрес», та загадати заповітне бажання – і воно обов’язково здійсниться.
Вітати одне одного – христосуватися – люди починають одразу після великоднього богослужіння. Звичай велить цілуватися, обмінюючись крашанками. Приклад подають священики, які правлять службу (зазвичай великодню службу править не один, а кілька священиків). Одразу після служби в церкві добрий господар не поспішає за святковий стіл, а спочатку обходить своє господарство, пересвідчується, що все в порядку, посипає свяченою сіллю, відганяючи в такий спосіб нечисту силу, вітається з худобою. Звичай велить пригостити худобу та бджіл святою їжею – кожному дати по маленькому шматочку свяченої паски. І тільки після всіх цих дій господар заходить до хати, де в цей момент дбайлива господиня подає на стіл святковий обід. Перед тим як сісти до столу й узятися до смачного обіду, уся родина урочисто вмивається в мисці з водою, у яку покладено три крашанки червоного кольору.
Народна традиція велить першою вмитися дівчині на порі, потім – синам, потім – матері, а наостанку вмивається сам господар.
За свяченою паскою за старих часів намагалися передбачити, як буде вестися господарство. Наприклад, якщо випадково на пасці буде знайдено білу шерстинку, значить, біла худоба буде плідна та здорова, а якщо шерстинка якогось іншого кольору, то саме такого кольору й треба заводити в господарстві худобу.
Обряд розговін, що припадає на Великдень, – дуже важливий етап святкування. Уся родина спочатку молиться Богові, щоб і наступного року мати щастя святкувати Великдень. Потім усі члени родини сідають до святкового столу. Господиня ховає шматок першої паски й пригощає корову – щоб добре телилася. А потім уже сім’я береться до обіду. Уживати алкогольні напої протягом цього періоду вкрай небажано. Старі люди говорять, що п’яницю Бог покарає – і буде людина ходити весь наступний рік наче вві сні або в хмелю.
Прийнято в цей день поминати померлих родичів або тих, про кого невідомо зараз нічого. Після великоднього обіду люди йдуть на цвинтар – привітати померлих родичів зі світлим воскресінням Господнім, залишають на могилах родичів і друзів паски та крашанки, щоб діти забирали та поминали.
Той хто помре на Великдень вважається дуже щасливим, бо саме цього дня ворота раю відкриті, і душа без усілякого суду потрапляє туди.
Найбільш відома великодняна забава – це гра навбитки, коли діти, та і не тільки, вибирають крашанки і стукають ними одна об одну. Чия розіб'ється, той і програв.
Існує велика кількість великодніх забав. У великодній понеділок люди ходять одне до одного в гості, обмінюються крашанками та пасками, цілуються-христосуються. За народними віруваннями, ту крашанку, яку ви отримали першою на Великдень, слід зберегти, оскільки вона має чарівну силу – зберігає від злого ока, може запобігти або й припинити пожежу. У першу чергу слід відвідати близьких людей – родичів, друзів, священика. Урочистий обов’язок віднести святкові пироги покладається на дітей. Ті, хто отримує подарунки, заохочують маленьких візитерів солодощами та дрібними грішми, причому солодощами має пригощати жінка, а грішми обдаровувати – господар дому. А наступного дня діти, здебільшого хлопчики, виголошували перед родичами та друзями великодні вірші, вітаючи всіх зі святом і бажаючи всього найкращого.
За свої привітання малеча отримує знову ж таки гроші та солодощі, на додачу – крашанку.
У деяких регіонах України зберігається звичай обливатися водою у великодній понеділок, він так і називається – обливальний понеділок. Здебільшого дістається дівчатам, оскільки хлопці в цей день не тільки дотримуються народних традицій обливання водою, але й користуються нагодою в такий спосіб позалицятися.
Весь наступний тиждень по Великодню називається Світлим і святкується ніби один день.
На протязі сорока днів по Великодню, аж до Вознесіння кожен православний християнин мусить вітатися один з одним словами «Христос Воскрес!» і отримувати у відповідь підтвердження цих слів «Воістину Воскрес!»