Івана Купала відзначається в ніч на 7 липня. Історично це був день літнього сонцевороту. Ім’я ж святу дав Купало – язичницький бог земних плодів.
Цього дня дівчата плели вінки з польових квітів і перед заходом сонця, зібравшись на вигонах біля річок, пускали їх на воду з прилаштованими запаленими свічками. Вважалося, якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутиться на місці – доведеться їй ще дівувати. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, звідти й прийде наречений дівчини.
Хлопці рубали ритуальне деревце – марену (купайлицю, купайло, гільце), а дівчата прикрашали його живими та штучними квітами, ягодами, стрічками тощо. Навколо марени водили хороводи, співали пісні про кохання, сватання, майбутній шлюб. Парубки намагалися відібрати у дівчат деревце і поламати його. Хлопці й дівчата обмінювалися ущипливими жартами й пісенними докорами.
У багатьох місцевостях марену купали у воді, а потім розламували так, щоб кожній дівчині дісталась гілочка. Шматочки марени несли на городи – «щоб краще в’язалися огірки», затикали під стріху – «щоб багатство велося», кидали у річку – «щоб дощ пішов».
Вірили, що, стрибаючи через багаття, можна позбутися хвороб, злих чарів, безпліддя. Залежно від того, вдалим чи невдалим виявився стрибок через вогонь, дівчата й парубки ворожили на своє майбутнє, ранній чи пізній шлюб.
Вважалося також, що трави, зібрані на Івана Купала, мають особливо цілющі властивості. Багато повір’їв було пов’язано з квіткою папороті – якщо знайти її, станеш щасливим.
